Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

На це Орисі нічого було відповісти, тому вона просто обняла сестру за плечі, щоби хоч якось її втішити.

— Послухай, а хіба пан Кражевський такий уже й поганий? — запитала Орися після коротких роздумів. — Він завжди ввічливий і шанобливий. Я ніколи не помічала за ним нічого поганого. І до тебе він ставитися дуже добре.

— Та не до мене, а до мого багатства! — скривилася Бася.

— Пан Яцек, звичайно, людина небагата і трохи корислива, але він набагато кращий за інших поляків. Принаймні, він єдиний, кого я можу поважати з них усіх, — відповіла Орися. Це було правдою — Кражевський справді був дівчині симпатичний і викликав повагу.

Бася замислилась. Пан Яцек часто вився навколо неї, неначе барвінок, але ставлення до нього в Басі було змішане: з одного боку, він був їй приємний, а з іншого — дівчина бачила його користолюбство. Утім, з усіх шанувальників її багатства Яцек чомусь був найцікавішим для неї. Та й було в ньому щось таке, що Бася частенько думала про нього.

Цієї миті у двері просунулось обличчя челядниці.

— Панно, тебе батько кличе.

Дівчата перезирнулися.

— Навіщо? — здивувалася Орися.

Служниця лише знизала плечима. Орися здивовано пішла в головну кімнату, де побачила батька і Кражевського з Далевичем. Недобре передчуття кольнуло її серце. Привітавшись із гостями, Орися запитала:

— Ти кликав мене, батьку?

— Доню, — сказав Федір, — щойно пан Далевич просив твоєї руки. Я дав свою згоду. Відтепер він — твій майбутній чоловік.

Орися так зблідла, що всі троє чоловіків неабияк злякалися. Далевич кинувся до неї, бо подумав, що дівчина зараз знепритомніє, але вона жестом зупинила його, промовивши: «Не підходь, пане!» Орися подивилася на батька так, що старий Голуб відвів свій погляд — стільки гніву, образи й відчаю побачив він в очах дочки, що пошкодував про таке своє рішення. Але даного слова назад не повернеш! Та й проґавити нагоду поріднитися зі шляхтичем старий Федір просто не міг, тому швиденько заглушив у собі голос сумління й жалість до доньки.

Орися заплющила очі, щоби не бачити щасливу пику Далевича. В одну мить життя для неї перекинулося з ніг на голову і втратило всякий сенс. Дівчина дуже добре знала батька й розуміла, що всі її благання та прохання позбавити її цього шлюбу будуть марні. Безглуздо благати чи плакати! На мить перед очима Орисі виник Тимофій, його сині, закохані очі, його усмішка… Усе, усе скінчилося!

— Якщо це твоє остаточне рішення, батьку, то я не піду проти твоєї волі, — глухим, неживим голосом промовила Орися.

Далевич розкинув руки, щоби скористатися правом нареченого та обійняти свою наречену, але Орися круто розвернулася перед самим його носом, навіть не глянувши, і швидко вийшла з кімнати. Пан Вацлав так і залишився стояти з піднятими для обіймів руками.

— Незвичайна поведінка для щасливої нареченої! — невесело усміхнувся Кражевський. На відміну від інших, він ліпше зрозумів поведінку Орисі, побачив, що їй неприємний, навіть ненависний Далевич. «Бідна дівчина!» — з жалем подумав він.

Пан Яцек від природи не був підлою людиною — свої негативні риси він придбав тоді, коли почав пробивати собі дорогу в житті. А зараз шкодував, що привів свого знайомого в будинок урядника. Тепер Орися мучитиметься і страждатиме від того, що її видадуть заміж за нелюба. І все через нього! Яцек поважав Орисю й не хотів бути причиною її горя. Він почувався винним і сам почав страждати від того, що нічого не може вдіяти, аби допомогти дівчині.

Цікава Бася нетерпляче чекала Орисю. І навіщо це дядькові знадобилась її сестра? Але коли Орися ввійшла до своєї опочивальні, то стільки муки було в її обличчі, що Бася злякалася. Стривожена дівчина кинулася до сестри й засипала запитаннями:

— Що? Що трапилося? Орисю! Та на тобі ж лиця немає! Невже лихо спіткало?

Але Орися мовчки сіла на своє ліжко, утупившись в одну точку. Бася, стривожена таким ступором сестри, хотіла вже кликати на допомогу, але тут Орися підняла на неї погляд, і Баська жахнулася — очі сестри здавалися ще більшими, ніж зазвичай, і в них було стільки відчаю, що вона струснула сестру за плечі.

— Та що ж трапилося? Ну не мовчи!

— Батько видає мене заміж за Далевича, — помертвілим голосом відповіла Орися.

Бася навіть рот затиснула долонею, щоби не скрикнути.

— Та дядько з глузду з’їхав, чи що? — випалила дівчина, опанувавши себе. — Та як він міг?! Не спитавши тебе! Та й за кого? Господи!

Але Орисю більш нічого не цікавило. Вона сховала обличчя в подушці й не слухала сестру. Для неї все на світі втратило сенс і значущість, вона думала лише про Тимофія — що буде, коли він дізнається про це? Він уб’є Далевича, і тоді її коханого стратять за вбивство ляха. А якщо не вб’є, то однаково вона втратила його навіки. Яким примарним, ненадійним і коротким було їхнє щастя. Нестерпні душевні муки пролилися потоками гірких сліз. Бася, не знаючи, що робити, безглуздо тупцювала біля ридаючої Орисі, коли до кімнати зайшов сам Федір Голуб. Подивившись на заплакану доньку, на племінницю, що перебувала в сум’ятті, він кивнув останній на двері, мовляв, вийди.

— Та як ти міг так учинити, дядьку? Та чим ти взагалі думав? Чому не запитав мене, який цей Далевич? Він жорстока й ница людина! Він — торгаш, що знехтував шляхетською честю! Із ним жоден поважний шляхтич ріднитися не стане! Ти занапастив свою доньку! — хоробро накинулася Баська на свого дядька.

— Замовкни! Ліпше за собою стеж! Я сам вирішу, з ким мені родичатися,