Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      І вона дотрималася обіцянки - повідомила, що дітей у неї немає  та розповіла про витвір своєї занадто бурхливої уяви. Ім’я «Едвард» було поцуплено з відомої саги.

       - Тож, - вела далі Фані, - я припустила, що почувши ім’я відомого вампіра, мої друзі зосередяться на тому, чи бува мій «хлопець» не вампір, і не будуть докучати мені всякими дрібницями.

      - Ти – дуже винахідлива, - кивнула тітонька Квітка. А Павло фиркнув та вивів свою автівку на трасу Київ-Чоп.

       - Більшої дурні ніколи в житті не чув, - повідомив щасливий Павло. – Тітонько, а Ви певні, що хочете, щоб я одружився на потенційній пацієнтці божевільні?

      - Чи певна я? – Вдала стан задумливості підступна пані Купер, а тоді щосили вдарила хлопця ззаду своїм віялом, по голові. Павло смикнувся, ледь не в’їхав у рукотворний розділювач дороги, вирівняв автівку та сердито поглянув на підступну тітку у дзеркало заднього виду. – Ти хіба не можеш керувати авто нормально?! Іноді мені здається, Павле, що тебе підмінили у перинатальному центрі. Але, на жаль, це не можливо. Твоя мати привела тебе у цей світ у власному будинку!

     - Хоч якесь полегшення, - повідомив Павло. – То може, зрештою скажете нам, навіщо наполягаєте на нашому найскорішому шлюбі?

     - Я знаю, - занадто радісно повідомила Фані. – Тітонька Квітка хоче щоб я, як її внучата племінниця працювала на неї задарма.

     - Бачу, Феофаніє, ти таки забагато часу провела з Павлом та набралася від нього всяких дурних ідей. Насправді, я піклуюся про тебе.

     - Про мене? – Повернула голову до тітоньки Квітки дівчина.

     - Так. При такому нездоровому способі життя, який веде Павло…

     - Чому це він - нездоровий, - обурився племінник-онук.

     - А коли ти останній раз їв шпинат?

     - Я його ненавиджу, - відповів Павло, а Фані посміхнулася.

     - Так от, за твого нездорового способу життя є великий шанс, що ти несподівано помреш, - Павло вилаявся, щоправда лише подумки, - та залишиш Фані із розбитим серцем. А якщо ви одружитеся, їй хоча б твоя трикімнатна квартира залишиться у спадок.

       Павло здивовано поглянув у дзеркало заднього виду, тітонька Квітка кивнула йому у відповідь.

      - Знаєте, - сказала Феофанія, - Ви ото щойно це так сказали, ніби я збираюся взяти шлюб із Павлом з розрахунку.

      - Якби ти хотіла одружитися з розрахунку, ти б знайшла собі мільярдера, чи хоча б мультимільйонера. - Павло ледь не з’їхав з дороги. – Та що ж таке із тобою сьогодні?! - Гримнула пані Купер та стукнула віялом по спинці водійського крісла.  – Ти ж не пив, сподіваюся.

     - Я ніколи не сідаю за кермо нетверезим.

     - Знаєте, тітонько Квітко, - мовила Феофанія. – Для когось і трикімнатна квартира в центрі Києва здається щасливим лотерейним квитком. Хоча… у тебе мабуть субсидія на комуналку, - звернулася вона до нареченого.

     - Наразі, я добре заробляю. Тож, на комуналку мені вистачає.

     - Враховуючи, що ти не депутат…

     - Звідки така впевненість? – Здивовано подивився Павло на наречену.

     - О, я їх багатьох бачила. Вони, перш ніж привітатися, заявляють, що – депутати і їм всі все винні. Деякі навіть на побачення мене кликали, - зітхнула вона, з удаваним сумом.

     -  Я так розумію, - сердито мовив Павло, - що ти таки хочеш побачити, як виглядав би Отелло, якби був українцем.

      - Ну, я не ходила на побачення, бо це було б не професійно зустрічатися з клієнтами.

     - Дякую, що цього разу врятувала мене від кримінального злочину, - кивнув Павло і ледь встиг проковтнути лайку – його ледь не підрізав фіолетовий ламброджині. 

    - Тож, я припускаю, що ти – айтішник. Хоча ти на них геть не схожий.

    - Чому це? – Павло здивовано поглянув на наречену.

    - Наскільки я знаю, вони всі помішані на комп’ютерних іграх, в них бібліотека з самого лише фентезі, і вони не можуть розмовляти на теми, що не пов’язані з роботою. А в тебе я побачила книги різних напрямів і ти жодного разу не грався у комп’ютерні ігри. Хоча, можливо ти це робив коли ходив «працювати».

      - Ну, знаєш, - розвів руками Павло і це було дурістю, бо авто наскочило на чергову яму, - про бухгалтерів теж кажуть, що вони лише чаї п’ють і нічогесенько не роблять. Тож, стереотипи не завжди є правдою. І, щодо моєї квартири, я її продам і купимо однокімнатну, в гуртожитку.

      - Гадаєш, ти настільки чарівний та незамінний? – посміхнулася Фані.

      - Так тобі і треба, - звернулася пані Купер до хлопця.

      До готелю вони дісталися без пригод та сварок. Щоправда, щоразу бачачи кубельце із лелекою, Фані хотілося радісно заверещати: «Дивіться, дивіться, лелека!», але вона стримувала ці свої бажання. Бо лелеки приносять дітей і хто знає, якими підступними жартами її закидають Павло, або тітонька Купер. Особливо тепер, коли вони точно знали, що вона, наразі. дітей не має.