Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Не хочу лякати батьків, - повідомила дівчина, пристібаючись паском безпеки на передньому сидінні.

       Мотор заревів і вони вирушили у бік заходу країни.

       Десь, за дві години, вони зупинилися у Березівці випити кави та перекусити сосискою в тісті, чи, може, зеленим бананом. Тітонька Квітка відмовилася виходити з автівки, тож Фані з Павлом самі попрямували до придорожньої крамниці. Там був натовп, адже якраз цієї миті зупинилася маршрутка, що їхала на Київ.

    - Відпустить мене! - Верещав якійсь чоловік, якого двоє дебелих молодиків тягнули до китайського джипу. – Я не є шлюбний аферист! Я – агент ЦРУ!

     - Хлопці, - підійшов до них Павло. Бо ці двоє нагадували йому покійних головорізів. - Щось… не так?

     - А що тут може бути так? - Відгризнувся один з псевдо головорізів. – Пацієнт з лікарні втік. З ЦРУ він, ага, а я тоді – Барак Обама!

      Павлу все стало кристально ясно. За останні дні він аж настільки звик до всяких вивертів лиходіїв,  тож і простого квартиранта божевільні прийняв за особу, на яку напали головорізи.

     З третьої спроби, Фані таки змусила підступний автомат налити їй гарячого шоколаду для пані Купер. І, щойно вона потягнулася до наповненого коричневою рідиною паперового стаканчику, як їй на талію лягла чиясь підозріло знайома рука. Сподіваючись на краще, вона повернула голову.

     - І?

     - Я скучив, - просто відповів Павло.

     - Я питала про їжу.

     - Три банани. Якщо ти дуже зголодніла, то я тобі віддам половину сосиски у тісті. Але одразу попереджаю, вона – не смачна.

     - І тому ти з’їв аж цілих п’ятдесят відсотків.

     - Я ж мав пересвідчитися, що ти не отруїшся, - похнюпився Павло. Фані посміхнулася та поцілувала хлопця у куток губ.

     - О, то це – Едік? – Почувся поруч знайомий голос Надійки Кравчук.

     Фані подумала, що нічого такого страшного у смерті немає. Просто помираєш собі, і ніхто вже не дивиться на тебе зловісно гарними зеленими очима.

     - Павло, - представився Павло та протягнув правицю. Надійка зойкнула, винувато глянула на бліду Фані, але руку новоспеченому Отелло потиснула. - Вас підвезти?

    - Якщо ви їдете на Київ, - знітилася Надійка.

    - На жаль, - з притиском відповів Павло, - ми їдемо звідти геть.

    - Та нічого, у мене є квиток, - якось занадто радісно захихотіла панна Кравчук. – Феофаніє, на твою картку гроші більше не поступали. Здається, у тебе прогрес, - додала Надійка та скочила у свій мікроавтобус.

     - Я маю щось знати додаткове? – зловісно запитав Павло, не дивлячись на притихлу Фані та всідаючись у свою ДЕУ та зловісно вставляючи у неї  (не в дівчину, а в автівку) свій ключ запалювання.

     - Ну, це важко пояснити, - відповіла Фані, крутячи в руках єдине, що у неї було – половину сосиски у тісті.

     - Ще один Едік? – підозріло спокійно запитав Павло.

     - Ти про що? – відізвалася з заднього сидіння пані Купер. Павло пояснив. Тітонька Квітка глянула на Феофанію та розреготалася.

      - Нічого смішного у цьому  не бачу, - доповів Павло. – То що то за Едік? У тебе якійсь комплекс на цьому імені? Тільки, заради Бога, не кажи, що у тебе від нього позашлюбна дитина!

     Фані зблідла. Пані Купер фиркнула. Павло поглянув на свою тітку у дзеркало заднього виду.

      - Насправді, - трагічним голосом мовила Феофанія, - все набагато гірше.

      - У тебе позашлюбна трійня?! – припустив дурнуватий Павло.

      - Тітонько Квітко, ну насправді, невже Ви хочете моєї смерті? – Захникала Фані. – він же ж справжнісінький Отелло! Він вб’є мене, щойно я скажу «так» перед панотцем. І все заради того, щоб я не дивилася на інших чоловіків!

     Пані Купер фиркнула. Павло ж сказав:

     - Порівняно зі мною, Отелло – дилетант. Втім, дуже важко бути «Павлом», коли тебе оточують самі лише Едуарди, а твоє перше ім’я, ну - не таке.

      - І ти тепер не хочеш зі мною одружуватися, - припустила, похнюпившись Фані.

      - Я такого не казав, - відповів блідий поки-що-наречений. – Мабуть, - зітхнув він, - нам буде потрібна більша квартира. Я припускаю, що ти хочеш, щоб твої діти жили із нами.

     - Звичайно, я хочу, щоб всі мої діти жили із нами.

     - Але чому ти жодного разу не казала, що у тебе є діти? Скільки їм? Ти їх соромилася? Але ж ми всі - небезгрішні. Хоча, я дуже розлючений, що ти мені не сказала про це, хоча б вчора. Жодної таємниці неможливо приховати.

      Майже наречена нервово крутила в руках нещасну сосиску в тісті, а тітонька Квітка фиркнула:

     - Фані, якщо Павло – ідіот, то хоч ти не будь ідіоткою. Скажи йому правду.

     - Ну добре, я розповім вам, але пообіцяйте, що не сміятиметеся з мене, - промимрила червона Фані, встромляючи у спеціальну штукенцію свій пасок безпеки, що був додатком до переднього сидіння.