Читати книгу - "По руках, Іра Майська"

Глава 4

На одній із зупинок мій супутник вискакує з вагону. Зустрічає кур’єра та забирає замовлення. А ще заходить з маленьким букетом живих квітів.

- Це тобі. – Вручає мені у руки.

- Твоєю дівчиною бути приємно. – Забираю квіти і притуляю до обличчя. – Дякую.

Вдихаю тонкий аромат і відчуваю насолоду.

Андрій тим часом дістає з пакету гарячу піцу, картоплю фрі, нагетси, соуси та великий термос.

- Ого.

- Трохи змінив замовлення, коли побачив яка прекрасна супутниця зі мною буде.

Відкручує кришку та наливає щось темне у пластикові стаканчики.

- Ти казала, що змерзла. То ж я подумав, що це має тобі сподобатись.

Підсуває до мене ближче. Думала чай, принюхуюся. Ні, це глінтвейн.

- О, так смачно пахне.

- Так, я попросив зробити по моєму особливому рецепту.

Пробую, вмочивши кінчик язика.

- На смак також смачно.

Підіймаємо стаканчики та обережно притуляємо один до одного.

- За те, щоб нам всі повірили і ніхто не запідозрив, що ми фіктивна пара. – Мене веселить така постановка слів.

- За нашу пару.

Чоловік обводить мене очима та притуляє до рота напій. Робить кілька ковтків.

- Можна особисте питання?

Киваю йому.

- А що трапилось з тобою? Бо ти мене зустріла не дуже радісно.

Сміємося удвох від того, як пройшло наше знайомство кілька годин тому.

Згадую чому я опинилася тут саме зараз і чому не довіряю чоловікам. Посмішка вмить зникає.

- Мене кинув мій хлопець, тридцятого грудня, минулого року. Пішов до моєї подруги.

Андрій присвистує.

- Так, це важко.

Киваю йому і вимучено посміхаюся.

- Тому я вирішила, що дома мене точно поглинуть минулорічні спогади. Значить, треба у щось сісти і їхати.

Дивлюся у вікно. На пропливаючі зимові пейзажі, на сніжний покрив. На густі ліси та бурхливі річки. В цьому році я хотіла знайти свою долю. Та нікого не зустріла, мабуть, ще не час.

- Мені дорога, машина та музика завжди допомагають привести думки у порядок. Але зараз віддав автомобіль на станцію техобслуговування. Буквально за день до мого виїзду сталася серйозна проблема. А я вже пообіцяв, що на весілля приїду. Тому я тут. Перекупив білет у того, хто мав їхати з тобою.

Обводить очима купе потягу і переводить на мене.

- І я не шкодую, що моя машина зламалася.

Дарую йому усмішку.

По тілу розходиться тепло від напою. Їмо смачну їжу. Я дістаю запіканку, що приготувала із собою в дорогу. Розмовляємо про усе на світі.

Я кажу, що втратила віру у щось справжнє, в почуття без зрад. Він зі мною погоджується та переконує, що потрібно просто зустріти свою пару.

Так і проходить наш час у потязі.

А вранці ми виходимо на станції, вже міцно тримаючись за руки, бо його друзі - наречені нас зустрічають на пероні.