Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Будьте обережні, - мене поставили на землю, немов я нічого не важу.
Відповісти я йому не встигла, оскільки наша група вже почала спуск кам'янистим проходом, занурюючись у таємничий драконячий світ. Я трохи прискорилася, обганяючи вчорашнього знайомого і його друга, який теж став принюхуватися, щойно я пройшла повз нього. Манія в них чи що? Хоча це не мало значення, адже мені потрібно скоріше наздогнати дівчат, які кинулися бути в числі перших, хто піде за екскурсоводом.
- Ліно, давай швидше, а то ми все пропустимо! - Олі не терпілося побачити лускатих, сподіваюся вона не надто розчарується, коли цього не станеться. Хоча, за словами гіда, нам покажуть "справжнісінькі драконячі яйця, що лежали тут з доісторичних часів".
Акуратно спускаючись, ми примудрялися не тільки послухати, що ж нам розкажуть про той чи інший вид сталактитів і сталагмітів, а ще й пофотографуватися на їхньому фоні, тож племінниця вже тому була задоволена. Але справжнє захоплення в Олі викликало округле каміння, яке і виявилося "тими самими" драконячими яйцями. Не надто оригінально, але з іншого боку, чого я очікувала?
- У місцевих жителів існує повір'я, що бажання, загадане під час дотику до "шкаралупи" яйця, обов'язково збудеться. Для цього достатньо буде погладити поверхню і щось загадати. Ну а зараз ви можете трохи розійтися по печері, місця для всіх вистачить, зробити фото на пам'ять і озвучити подумки свою мрію. Через сорок хвилин я чекаю всіх вас на поверхні. Намагаємося не спізнюватися, - дівчина акуратно обійшла сім'ю, яка фотографувалася, і вислизнула назовні, схоже, обов'язкову програму було закінчено, і тепер їй залишалося тільки випровадити нас назад у готель.
- Ходімо швидше, а то всі яйця розберуть! - застрибала на місці племінниця і потягла Ніку за руку, я ж поспішила за ними, не вистачало ще тут загубитися.
Камені були схожі одне на одного як дві краплі води, що здавалося трохи дивним навіть для рукотворного творіння, адже важко зробити речі, які виглядатимуть ніби під копірку. Хоча ні, он те "яйце" все ж таки відрізнялося від решти, і дивно, що до нього ніхто не поспішав, воно немов світилося зсередини, привертаючи мою увагу.
Ех, була-не була! Чому б не піддатися загальному настрою і не уявити, що сказане екскурсоводом правда? Я наблизилася до "свого" камінчика і приклала долоню, погладжуючи його:
- "Нехай у моєму житті станеться маленьке диво! Я хочу нарешті знайти своє місце в цьому світі", - тільки-но я додумала, як відчула гострий біль у долоні, а варто було мені її смикнути, як червоні краплини крові бризнули, окроплюючи "яйце". Ну ось, ще й порізатися примудрилася.
Я дістала з сумочки хустинку і притиснула її до руки. Усе в мене не як у людей, хоча, чому я дивуюся? Пора звикнути.
З ніші я вийшла відразу ж, оглядаючи печеру в спробі відшукати своїх близьких.
Драконячі печери. Кіріан
Ми пленталися в самому кінці цієї процесії і робили вигляд, що нам справді цікава ця поїздка. Ріан активно роздивлявся двох подружок, які посміхалися перед нами і кидали зацікавлені погляди в наш з другом бік. Ну а я намагався не заснути, слухаючи чергову "легенду" про появу цих печер. Нудно й одноманітно, хоча, в принципі, чого я очікував? Адже ми не за казками сюди прийшли, у нас є серйозна справа, а ця екскурсія - лише можливість опинитися в цікавому для нас двох місці.
- "Через сорок хвилин я чекаю всіх вас на поверхні. Намагаємося не спізнюватися", - почув я останню фразу гіда, і поспішив опинитися серед яєць.
Тут були як штучно створені камені, так і ті, які були потрібні нам. Хотілося скоріше відшукати темну нішу, де я міг би сховатися, адже для того, що ми задумали, необхідно буде залишитися з яйцями наодинці. Ну а поки що варто спробувати виявити справжню кладку, щоб потім не втрачати на це час.
* * *
Біля одного з яєць я побачив вже знайому незграбну дівчину, яка так і норовила потрапити до мене в руки. Невже вона з тих, хто таким чином домагається уваги чоловіка? У принципі така тактика не позбавлена сенсу, ось тільки мисливиця за чоловічими гаманцями явно не на того натрапила.
І хоч я трохи злився на неї, але продовжував дивитися, як дівчина щось шепоче своїми губами, натираючи шкаралупу. Невже бажання загадує? Стало чомусь смішно, але я старанно приховував усмішку, бракувало ще видати себе так нерозумно.
Ну а далі я ледь не пішов за нею, так захопився підгляданням, що ледь усю конспірацію не запоров. Ніяк мана. Якби я не був настільки впевнений у тому, що магії в цьому світі не існує, то точно вирішив би, що дівиця мене приворожила, бо не міг я настільки зацікавитися простою смертною.
- "Кір", - покликав мене ментальним зв'язком Ріан, і я повернувся до справ нагальних, відганяючи думки про дивну незнайомку геть. - "Я використав "затуманення", вони муситимуть про нас забути, от тільки доведеться зачекати, доки автобуси від'їдуть", - я ствердно кивнув, а потім схаменувся, відповідаючи в той самий спосіб:
- "Добре. Я все одно поки що нікуди не поспішаю. Хочу дещо перевірити, бо, здається, у мене почалися галюцинації", - продовжувати я не став, наблизившись до яйця, біля якого не так давно ошивалася дівчина.
Та що за маячня? Не могло це яйце поворухнутися. От ніяк. Я уважно схилився над майбутнім переселенцем і застиг в очікуванні. Буквально за кілька секунд яйце хитнулося. Святі крила страуса!
- "Ріан!" - покликав друга, - "Ріан! У нас біда", - не знаю на що він так відволікся, але Саверійському явно не сподобається те, що я тут спостерігаю.
- "Здається, я розумію, про що ти...", - а ось тепер настала і моя черга дивуватися, а варто було напарникові надіслати мені ментальну картинку, як я закляк, нервово смикаючи не активований артефакт у руках.
Яйця по всій печері тремтіли, немов із них хотіли вилупитися дракончики. Але як? Яким чином? Вони лежали тисячоліття під товщею землі і ось варто було нам з'явитися поблизу, як у безмагічному світі стався колапс. Що буде зі Всесвітом, де раптом з'являться дракони? Відповіді в мене не було.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мама для дракончика, Ліра Куміра», після закриття браузера.