Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Дівчина кивнула. Зайшла в «колбу». Двері зачинилися. Вона щось там потицяла – і на її ногах почали формуватися... туфлі на каблуках. Чи то мені здалося, чи ті каблуки й справді були ще вищі, ніж в колишніх туфлях? Я вилаявся.

Відчинив двері й смикнув її за руку, витягуючи назовні. Тридешка ображено загуділа і «з’їла» початі туфлі.

- Ти з глузду з’їхала? – почав знову накручуватися я. – Як ти ходитимеш у таких туфлях вулицями «Смарагду»? Ти бачила, що робиться навколо? Треба кросівки! Мокасини! Чоботи! На крайняк, капці! Але не модельні туфлі на шпильці!

Дівчина дивилася на мене з нерозумінням, а потім видала:

- Але ж кросівки не підходять до цієї сукні. Не той стиль.

Я аж рота відкрив. А потім закрив. Я зрозумів, що вона або дуже, ну просто надзвичайно тупа, або й справді нічого не пам’ятає... Мабуть, і не з нашої зони.

Ця думка стрільнула мені в голову раптово. Змусила добряче задуматися.

- Ходімо, я навчу тебе робити зручний одяг і взуття, - звернувся я до неї, як до малої дитини. – Ти що, зовсім нічого не пам’ятаєш? Хто ти? Звідки? – спитав я, заводячи її в «колбу».