read-books.club » Фантастика » Морочист, Оскар Бласт 📚 - Українською

Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

44
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Морочист" автора Оскар Бласт. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Морочист, Оскар Бласт» була написана автором - Оскар Бласт, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фантастика".
Поділитися книгою "Морочист, Оскар Бласт" в соціальних мережах: 
Кіберпанк на Букнет. Якщо ти бачиш, що незнайомій дівчині загрожує небезпека, чи не варто пройти повз? Адже зрозуміло, що отримаєш купу проблем на свою голову! Випадкова зустріч з дивною дівчиною, яка нічого не пам'ятає і яку не фіксує віртсистема, змінює життя Кирила. Його мимоволі втягнуто в небезпечну гру двох великих корпорацій зони "Смарагд", якою керує ШІ Віктор. Обставини складаються так, що чоловік повинен рятувати життя й собі, й таємничій незнайомці... Хто ж вона? Андроїдка? Кіборгка? Людина? Чи, може...?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Кібербратчик підійшов майже впритул, але тепер я знаходився в сліпій зоні. Він не міг відчути мене, я не фонив, як це було з ним, а екранувався повністю. Трикутник сканера, котрий кібербратчик засвітив у руці, пискнув, повідомляючи, що все чисто. Масивна нога охоронця порядку важко ступила назад, він повертався до своїх товаришів, які повільно й ретельно перевіряли всі закутки, шукаючи мене в радіусі кілометра-двох – саме в такому діапазоні діяв чіп. Якщо хтось із мешканців району виходив за межі свого сектору – то сигнал надходив до поліції – і кібербратчики мчали брати порушника готовеньким – він просто спав, приспаний програмою.

Я давно зламав це неподобство в своїй голові, поставив імітаційну сигналізацію, але назовні сектору так ні разу й не вибирався. Чекав. Чого? Сам не знаю. Все дуже складно.

Мене звати Кирило Шавревський і я морочист. Раніше так називали хакерів. Ну, в принципі, я хакер також. Але морочист – це вищий рівень хакерства. Це не хакерство в древньому розумінні – тут переплітається вміння, знання, інтуїція, певною мірою талант і навіть те, що я називаю віртуальною магією чи шаманством. Зламати банківську систему чи заблокувати роботу якої-небудь корпи мені раз плюнути. Але навіщо? В мене все є. Працювати на великі корпорації – ризиковано. Там система відпрацьована до автоматизму: тебе наймають, ти виконуєш роботу і тебе прибирають.

От мене завжди дивувало, чому ШІ не засточують під зломи? Адже можна ж модифікувати будь-що. Поставив моди, чіти, обгрейдив, трохи надав правдоподібності - і гайда! Всі банки чи корпи твої!  Остання версія ШІ навіть маскувала андроїдів таким чином, що ті майже не відрізнялися від людей. Можна було штампувати клонів десь у загашниках і, підмінивши працівників будь-якої установи, захопити, вкрасти, скопіпастити все, що захочеш. Але ШІ чомусь тримали в узді. Навіть більше – в багатьох секторах він був заборонений! Про це я чув і читав лише на піратських сайтах та віртуалках. Бо наш ШІ, якого звали Віктор, жив і процвітав, щодня вдосконалювався і «створював атмосферу для життя і розвитку щасливих людей».

Кібербратчик відійшов уже достатньо далеко, щоб я міг спокійно вийти з того глухого кута, в який сам себе загнав, втікаючи від переслідувачів. Зробив вигляд, що застібаю ремінь на штанях, ступаючи на освітлений тротуар. Кілька перехожих не звернули на мене уваги. Лише якась дівчина в яскравій червоній сукні пробігла повз, мало не зачепивши мене ліктем.

Вона була дивна. Не схожа на мешканку цього району, цих нетрів, у які я забрав не по своїй волі, але мусив тут зустрітися із замовником – тому прийшов. Високі каблуки дівчини явно не підходили до засипаного брудом, гниллю та упаковками від кріксу тротуару. Та й сама вона була чистенька, домашня, точно не звідси... Вона пробігла ще кілька кроків, її довге, до пояса, волосся чорною хвилею розсипалося по плечах і м’яко й збудливо підстрибувало в такт її крокам. Я згадав футажі, які ненавидів усім серцем – люди, котрі кудись біжать, спиною від тебе, все рухається так, як і в цієї дівчини зараз.

Я потряс головою. Крікс я пробував один раз. Цю гидоту Гаспар колись намішав мені у сік на спір з Трістаном. Гаспар виграв, я не помітив і випив напій. В результаті – мене рвало три дні, я ледве вижив. Хлопці ходили до лікарні й вимолювали прощення. Хто ж знав, що в мене алергія на цей безневинний легкий «веселий порошок», яким бавляться всі в секторі «Смарагд»? Він навіть не заборонений законом!

Так от, тоді, під впливом кріксу, я теж бачив в уяві різні дивні речі. Тоді й футажі оживали! Невже це зараз моя уява згадала прийом кріксу? Через такий довгий час?

Дівчина раптом запнулася, каблук її червоних туфельок застряг у якійсь тріщині в тротуарі й зламався. Вона зупинилася і засичала від болю. Нога, певно, хибнулася, добре, що дівчина взагалі не впала. Глянула на мене розпачливо, з надією, присіла біля туфельки. Іншу ж зняла й тримала в руці. Її босі ноги в легких панчохах потонули в болоті й смітті. Зате звабливі груди виглянули з вирізу вузької й короткої сукні. Я глянув, замилувався. А потім розвернувся і пішов геть.

Дівчина явно проблемна. Біля неї за кілометр несе небезпекою. Ага! Ось і вона, ця небезпека!

Із-за рогу будинків з’явилися двоє молодиків, явно помічників якогось місцевого боса. Бігли злагоджено, побачивши дівчину – пришвидшилися. Я зійшов з тротуару, щоб, не дай Великий Гугл, не заважати їм. Втручатися в чужі справи не моє хобі!

- Допоможіть, - почув я тихий голос за спиною. – Я заплачу́.

Вона що, побачила, що я працюю лише за гроші? Якщо я й зупинився всього на маленьку частинку секунди, то зараз пішов далі. Тим більше, вдалині мені здалося, що бачу кібербратчика. Треба мотати звідси! Мій ендуро* стояв за будинком, прихований від зайвих очей. Я пришвидшився також, як і хлопці, що пройшли повз мене і підбігли до дівчини.

Вони схопили її за руки. Вона не опиралася. Так і пішла боса між ними, двома бевзями, тримаючи в руках свої дурні туфлі. Невисока, тендітна. Неначе у моїй дитячій комп’ютерній грі, де огри напали на фею. Я грав за огрів, не сумнівайтеся! Вони ж найсильніші! Так легше вдосконалюватися, отримувати пойнти і досвід. Але фею мені теж було шкода. Хоч я її й знищив у грі.

От і зараз фею мені було шкода, але... Своя голова дорожча. Я знав: не влазитиму ні  які розбірки – через годину буду вдома. Мене й так кібербратчики ледве не зловили.

Мій ендуро стояв там же, де я його й лишив – замаскований баками зі сміттям і контейнерами для софту. Я сів на свого вірного «Ендрю», як я його називав, завів мотор, одягнув шлем. У кишені лежала остання пачка «крупи». І вибір був важким.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морочист, Оскар Бласт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морочист, Оскар Бласт"