Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

- Ну чого ти, люба? - чоловік як за помахом чарівної палички перевтілився. Сірий погляд з розважливого і холодного миттєво став люблячим і ніжним. - Ти хочеш віддати це місіс Лурі?

Я розгублено завмерла, дивлячись на те як дівчинка щосили тягнеться до мене, простягаючи кульку, яку до цього крутила в руках.

- Але це ж твоя кулька, навіщо вона місіс Лурі? - намагався переконати доньку демон, але дівчинка наполегливо тягла до мене руку, навіть почала червоніти від завзяття.

Дорайну нічого не залишалося крім як зробити крок до мене і видихнути:

- Вам доведеться прийняти подарунок.

Оторопіло простягла руку, і дівчинка вклала в неї скляну кульку. Тієї ж миті вона замовкла, шмигнула носом і задоволено усміхнулася. Засміявшись, різко відвернулася й уткнулася носом у татову шию, ніби засоромилася.

Дорайн нарешті зміг попрощатися і пішов, а Загір вказав на екіпаж. Стиснувши тремтячі пальці в кулак, я мовчки залізла в салон карети.

- Все в порядку? Ви зблідли, - викрив мене демон, окинувши поглядом. Відчуваючи у долоні гладкість подарованої кульки, я дивилася у вікно:

- Просто не дуже люблю карети.

- Буде легше, якщо відволіктись, - по-своєму витлумачивши мою відповідь, Загір запропонував: - Розкажіть мені про Арнолу.

За вікнами карети миготіли міські краєвиди. Чисті вулички, акуратні будинки з затишними балкончиками, вітрини торгових лавок і ресторанчиків. Екіпаж рухався на південний схід, у бік греблі. Судячи з карти, їхати до неї було кілька годин, тож зайняти час розмовою було не такою вже й поганою ідеєю. Все одно книг я з собою не взяла, а газету не купила.

- Що саме ви хочете дізнатися?

- Все, що ви вважаєте за потрібне розповісти, - відповів чоловік. Напевно, йому теж нудно їхати просто так.

Замислено піднявши погляд до неба, я спробувала згадати курс історії. З викладачкою цього предмета у ліцеї мені не пощастило. На її уроках хотілося спати чи щоб історія князівства закінчилася на п'ятому році існування. Втім, коли я добралася до книг, а особливо тих, які тасинінам були заборонені, довелося визнати свою помилку.

- Арнола була князівством, що розрослося з одного міста, яке виникло в долині між двох річок. Ріки досі годують більшу частину міст моєї країни. Близько трьохсот років тому Арнола була приєднана до Ізаріди. Єдина з усіх завойованих країн вона увійшла до складу імперії добровільно, а з розпадом імперії здобула незалежність і продовжила своє існування практично не відчувши дискомфорту. Тому, якщо ви раптом переживаєте, що через мене може повторитися ситуація з Моріоною, то поспішаю запевнити, що жителі Арноли абсолютно лояльно ставляться до Ізаріди загалом і до демонів зокрема, - обернувшись, потрапила в пастку демонічних очей. Загір уважно вивчав мене поглядом, мов був спроможен зазирнути в думки. Одразу ж схаменулась і опустила вії: - Звичайно, є тасиніни, вони радикальні, але в будь-якому суспільстві знайдуться такі, а я вже казала, що пішла від них, коли стала повнолітньою.

- Ви ніби переживаєте, що я прийму вас за ворога, - у голосі Загіра звучала іронія. Тряхнувши головою, знову подивилася на співрозмовника:

- Вибачте, я все ще почуваюся незручно в незнайомій країні.

Ректор кивнув, на мить стиснув губи й промовив:

- Напевно, потрібно було дати вам трохи часу відпочити та адаптуватися. Я не подумав про це. Вибачте.

- Ні-ні, - поспішила спростувати його припущення: - Я завжди відволікаюся в русі, і дуже вдячна вам за таку швидку відповідь на мій лист.

- Справа дійсно термінова, - зітхнувши зізнався Загір і відвів погляд. На хвилину він замовк, замислившись. На його обличчя лягла похмура тінь, яку не здатне було прогнати літнє сонце. Мені захотілося запитати чим він такий стривожений, але я стрималася, лише покатала на долоні ідеально рівну кульку. Цей рух привернув увагу демона.

- Ви чули про те, що сталося з Дорайном? - спитав він з легкою усмішкою. Згадавши містера ат Рогада, я ніяково повела плечима:

- Хто ж не чув?

Загір кивнув, підтверджуючи, що його друг наробив стільки галасу, що зміг сполохати весь континент. Причини, через яку настільки сильний демон розлютився і, наплювавши на всі домовленості та закони, телепортувався на територію Моріони, де на той час ще йшла громадянська війна, я не знала. Але, певно, причина була вагомою.

- Хочу вас запевнити, що він славний демон, хоч після тієї ситуації, і складно в це повірити, - зітхнувши, повідомив мені ректор Голданарі. - Просто на той момент загрожувала небезпека його другові.

- У будь-якому випадку його вчинок був надто необачним, а це вже говорить багато про що. Життя однієї людини не повинно наражати на небезпеку життя тисяч, - сказавши це, відвернулася до вікна. Загір лише хмикнув, але, здається, не образився. Принаймні сперечатися не став. Можливо, і сам вважав той вчинок безумством.

Екіпаж виїхав за межі міста. Тепер за вікном пролітали фермерські угіддя. Дивилася на поля, а сама думала, що через простого друга так не ризикують.

А може, мені просто хотілося б, щоб хтось так само сильно переживав за мене, що готовий був би піти проти всього світу?