Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

«Що ти мене дістаєш, у мій законний вихідний».

Я серджуся, але все ж вирішую відповісти на дзвінок.

– Алло.

– Лано, якого біса я не можу до тебе додзвонитися? – бризкає слиною в трубці шеф. – Терміново приїжджай в офіс! Ритка припустилася помилок у звіті, а з ранку в мене нарада і я не можу з цим лайном виступати перед людьми. Потрібно терміново переробити!

Так, шеф ніколи не добирає слів у спілкуванні з підлеглими. Багато разів хотіла звільнитися, дістали його крики та чіпляння без приводу, але мені потрібні гроші, платити за оренду квартири і жити на щось потрібно. А зарплатня у мене хороша. Ну як... У діамантах не ходжу, але на життя вистачає.

– Вікторе Сергійовичу, це ж звіт Рити, чому вона сама не може це зробити?

– Тому що ця ідіотка зламала руку! Ще й праву! Лежить зараз вдома з гіпсом. От що за людина! А ти працюєш із нею в одному відділі, тож маєш бути в темі.

– Віктор Сергійович у мене ж вихідний! – не здаюся я.

Найбільше у світі мені не хочеться зараз прощатися зі своїми новими знайомими та їхати до офісу.

– Лано, ти, що зовсім глуха? Кажу нарада завтра! Який до біса вихідний!!! – кричить у нападі гніву шеф. – Або тобі набридло працювати у нашому офісі? Так я це можу миттю виправити.

– Добре, – роздратовано зітхнувши, відповідаю я, – скоро буду.

Відключивши телефон, повертаюсь до машини. Влад саме пристібує Даню в дитячому кріслі на задньому сидінні.

– Влад, вибачте, але я не зможу з вами поїхати. З роботи зателефонували, треба терміново їхати.

– Шкода, тоді може підвезти Вас до роботи?

– Було б непогано.

– Тоді прошу, – говорить Влад, відчинивши переді мною двері та запрошуючи сісти в машину.

Я сідаю всередину і починаю з цікавістю роздивлятися салон. Оббивка сидінь виготовлена ​​з перфорованої шкіри кольору кави, зверху розташований панорамний дах зі скла. У салоні дуже затишно. Навіть страшно уявити, скільки коштує вся ця краса.

Влад включає легкий джаз, і ми виїжджаємо з паркування. Від парку до моєї роботи їхати хвилин п’ятнадцять. Усю дорогу ми мовчимо, а Даня дивиться у віконце.

Приїхавши до мого офісу, де я працюю, Влад паркується біля головного входу.

– Дякую, що підвезли.

– Радий був познайомитись Вами, Лано, – Влад усміхається куточками губ.

– Навзаєм – відповідаю я і, попрощавшись із Данею, залишаю салон авто.