Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

Я не очікувала такої відповіді, тому трохи гублюся.

– Даня!

Звідкись здалеку долинає чоловічий крик.

– Даня, ти де?!!!

Хлопчик стрепенувся і починає шукати очима того, хто кричав.

«Можливо, це його батько» – думаю я, помітивши, як у наш бік біжить чоловік.

– Данечка, ось ти де!

Чоловік підбігає до нас і, присівши, міцно обіймає хлопчика.

Я роздивляюся його з цікавістю. Симпатичний, вік приблизно до сорока років, брюнет з карими очима та легкою неголеністю на обличчі. Він одягнений у стильне кашемірове пальто кольору кемел, чорні штани та бежевий гольф.

«А татусь нічого такий».

– Даня, я ж просив тебе не відходити від мене ні на крок, – чоловік погладжує сина по спинці, заспокоюючи.

Хлопчик ховає своє обличчя у пальті свого батька і сопе. Раптом чоловік піднімає очі, і ми зустрічаємось поглядами.

– Добридень.

– Здрастуйте, – я привітно посміхаюся у відповідь.

– Я на мить відвернувся, а Дані й слід зник, – чоловік підводиться і бере сина за ручку.

– Так, маленькі діти дуже швидкі, з них не варто зводити очей ні на секунду.

– Вибачте, а Вас як звати?

– Лана.

– А мене Владислав. Дякую, що не пройшли повз і звернули увагу на дитину.

– Та ну що ви, інакше й бути не могло, – відповідаю я та посміхаюся.

– Тату, дивись, яку шишку мені подарувала Лана, – хвалиться Даня.

– Дуже гарна.

– Тату, а ми підемо годувати качечок? – хлопчик запитливо дивиться на батька.

– Та мій рідний, обов'язково підемо.

– А Лана з нами піде? – малюк зиркає у мій бік.

– Лано, Ви не складете нам компанію? – Влад звертається до мене з несподіваною пропозицією.

Я замислююся на мить чи варто мені прийняти пропозицію, або краще ввічливо відмовитися, але вирішую все ж таки прогулятися зі своїми новими знайомими.

– З задоволенням.

І ми крокуємо втрьох вздовж алеї до ставку.

По дорозі ми обговорюємо сьогоднішню чудову погоду, красу нашого парку. Загалом говоримо на теми, які притаманні спілкуванню двох малознайомих людей. Спілкуватися з Владом мені, на диво, легко. Він дуже розташовує до себе у спілкуванні.

Прийшовши на місце, чоловік дістає із кишені маленьку булочку і простягає її синові. Даня хапає булку і біжить у бік ставка, на ходу розламуючи її, щоб нагодувати качок.

– Тут дуже гарно, – зауважую я.

– Так. Ми любимо це місце. Часто приходимо сюди гуляти, годувати качок, – відповідає Влад. – Це улюблене місце мами Данечки.

– Даня сказав, що його мама померла...

Влад дивиться на мене здивовано, але потім стискає губи в тонку лінію і хмуриться. Судячи з його реакції, йому боляче згадувати про померлу дружину.

– Так..., нещасний випадок

– Вибачте я, напевно, втручаюсь не у свої справи.

– Все гаразд. Гм... А Ви часто тут гуляєте?

– Коли з'являється вільний час. Люблю природу та свіже повітря. Але з моєю роботою виходить не так часто, як хотілося б, – відповідаю я.

– А ким Ви працюєте, якщо це не секрет? – цікавиться Влад.

– Я працюю в офісі будівельної компанії, робота з різною документацією, ділове листування з клієнтами, телефонні дзвінки. Загалом, нічого незвичного, – посміхаюся я. – А чим ви займаєтесь?

– Цікаво. А я…

– Тату, тату!

Ми одночасно обертаємося у бік ставка, звідки долинає крик.

– Тату дивись там риби! Багато риб!

Ми переглядаємось і підходимо ближче до ставка. Там справді хлюпаються рибки, виринаючи з води та хапаючи хлібні крихти, які кидає Даня.

– Лано, ми з Данею хочемо заїхати до кафе, пообідати. Як Ви дивитеся на те, щоб приєднатися до нас?

Я не знаю, чи варто погоджуватися. Хоча мені дуже сподобався Влад і я не проти продовжити наше спілкування.

– Але, якщо у вас справи, то я не наполягаю.

– Я не проти.

– Чудово, – посміхається Влад. – Даня, нам вже час їхати!

Ми йдемо у бік паркування, коли раптом дзвонить мій телефон. Я виймаю його з кишені і бачу, що мені дзвонить мій шеф.

«Тільки його зараз не вистачало» – роздратовано думаю я і, вимкнувши звук на телефоні, кладу його назад у кишеню.

Ми виходимо з території парку на паркування і наближаємося до машини Влада. Чорний BMW X6 справляє на мене враження.

«Оце так машинка».

 І тут мій телефон вібрує у кишені. Знову шеф.