Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

У минулому житті я досить часто виходив у прямий ефір. Теж, здавалось би, відповідальна справа. Але, якщо журналіст у прямому ефірі зробить помилку, нічого страшного не станеться. Ну, редактор фиркне. Ну, продюсер буде незадоволений. Ну, глядач порегоче над журналістом-дурнем.

Якщо ж у мене в командному центрі за пультом щось піде не так, то наслідки можуть бути набагато гірші…

Однак випадковостей у керуванні космічними апаратами майже не буває. На відміну від керування літаками, особливо маленькими.

Щоправда, 2009 року був прикрий випадок, коли на низькій орбіті зіштовхнулись два супутники: російській військовий «Космос-2251» і американський Iridium. Але про це я розповім пізніше.

* * *

Мою напарницю накрила депресія.

Я це зрозумів, згадавши, що вчора не чув од Франчески звичного «білого шуму», і сьогодні день не почався докладним звітом про те, що моя напарниця бачила, чула, робила, їла, відчувала й переживала вчора.

Уже настав час тренінгів, а Франческа в командному центрі так і не з’явилась.

Я знайшов її на кухні. Очі в неї були червоні.

— Франческо, з тобою все гаразд?

— Так.

— Не бреши мені.

— Я не брешу!

— Я бачу. Розказуй.

— Я невдаха.

— Що-о-о-о?! Ти про що взагалі?

— Я на вихідних була в батьків, вони вчили мене, як жити. Якщо їх послухати — я все роблю не так.

— Я теж буваю не вельми приємним батьком. Спитай моїх дівчат. Така в нас робота. Що вдієш? Це нормально. Вислухай, погодься і роби, як знаєш.

— Твої діти роблять так, як ти кажеш?

— Ні, але вони ще маленькі, а тобі вже 25…

— У мене в машині якийсь стук зліва.

— То треба загнати машину до Ренді, він же механік.

— Він механік по винищувачах.

— Він обслуговує бойові машини — думаєш, він твою «Хонду» не подивиться?

— У мене ще проблеми з комп’ютером. Періодично зависає.

— Запусти «Task Manager» і зроби дефрагментацію.

— Що?

— Давай сюди комп. Через годину віддам, усе буде ОК.

— У тебе всі проблеми швидко розв’язуються.

— Просто я не роблю з маленьких складнощів великих проблем.

— Я нікому не потрібна.

— OMG, Чессіно, ти збожеволіла? Щоб я більше не чув цієї маячні! Ти наче дитина.

— Усім байдуже до бідної Франчески…

Я, ледве стримуюсь, щоб не заіржати:

— Я ось зараз напишу про тебе у Фейсбук!

— Ти про мене пишеш, як про ідіотку!

— О, ні, ти подобаєшся моїм читачам! Отож переставай скиглити, зберись докупи й ходімо. У нас повно справ. OSIRIS прискорюється і ще три супутники треба розвести по траєкторіях.

— ОК, — намагається всміхнутись, — ходімо.

Тож депресія чи не депресія, але доки є робота і той, хто тебе штурхне, дурнею мучитися ніколи.

* * *

— Кадет Васильєв!!! — я намагався прослизнути до себе в командний центр повз гвардійців, що вишикувалися на щоранкове підняття прапора. — Кадет Васильєв, до мене! Сьогодні ви піднімаєте прапор. Де ваша напарниця? Тягніть сюди ту італійську кнопку!

Полковник Вескотт був настроєний рішуче, і моя напарниця не змусила його довго чекати.

— Але вони ж цивільні спеціалісти, а не військові… — спробував заперечити хтось із гвардійців.

— Хто це сказав?! — полковник аж побагровів.

— Я, сер!

— Два кроки вперед!!! А тепер послухай! За те, що обговорюєш мої накази — штрафна зміна!!! За те, що ділиш людей, які тут служать, на військових і цивільних — друга штрафна зміна!!! Ви служите одному й тому самому прапорові, на якому п’ятдесят зірок і тринадцять смужок, і не вам вирішувати, хто має віддавати честь «Зіркам і Смужкам», а хто ні!!! До речі, якщо побачу десь у когось на території бази прапор конфедератів — штрафна зміна!!! Усі зрозуміли, засранці?!

— Sir, yes, sir!!!

* * *

Франческа зайшла в кабінет, прикриваючи обличчя тижневиком НАСА.

— Не дивись на мене!!!

— Що сталось?!

— Я сьогодні без макіяжу!!!

Сталося страшне — моя напарниця проспала й приїхала на роботу, навіть не нафарбувавши губи. А свої сицилійські губи Франческа шмарує такою яскравою помадою, що її, напевно, можна побачити з МКС. По її губах водії в темряві можуть визначити, що на дорозі пішохід. І навіть якщо Чессіну поставити на мисі Доброї Надії, кораблі у найлютіший шторм не зіб’ються з курсу.

Коли я вперше побачив свою напарницю, вона була схожа на учасника гурту KISS. З косметики Франческа використовує ВСЕ. Тіні, туш, помади, тональні креми, пудру і ще купу якихось невідомих субстанцій. Щоденний процес накладання мейкапу займає хвилин сорок, а то й годину. Але відсутність макіяжу — не єдина біда сицилійки. На додачу Франческа забула косметичку вдома. Хоча яку косметичку… Розмірами вона нагадує мій рюкзак, а важить, мабуть, як два мої рюкзаки.

Сьогодні Франческа була ще й фунтів на два легша, бо не намастила ті фунти на обличчя.

Це цілковито змінило її зовнішність. На роботу прийшла якась дівчина з розтріпаним волоссям, одягнута, як Франческа, і з голосом, як у Франчески, але геть на неї не схожа.

Олії у вогонь підлив професор Рассел. У командному центрі, дивлячись упритул на мене, астрофізик привітався:

— Доброго ранку, Андрію! — і спитав: — А де твоя напарниця?

Я не витримав і заіржав, бо напарниця стояла поряд і гнівно блискала окулярами.

Увесь день бідолашна Франческа ховалася за моніторами, за колонами і в мене за спиною. Її ніби не було на роботі. Нема макіяжу — нема Франчески. Коли я захотів сфотографувати її на згадку — не щодня ж таке побачиш — дівчина замахала руками й ображено промовила:

— Ні, ні! Таке фото я тобі не дозволю кудись виставляти!

Хвилин через п’ятнадцять Чессіна показала мені зображення марабу — химерного птаха, що живе в Африці та в Південній Азії.

— Отака я без макіяжу! Точнісінько така!

* * *

— Рядовий Шеннон! Рядовий Чандра! Два кроки вперед!!! Рядовий Чандра, рапортуйте!

— Сер, Шеннон обізвав мене «брудним нелегалом» («dirty wop»), сер, бо я народився в Індії, а не в США, сер!

— Чандра мене штовхнув!!!

— Я випадково! Я попросив пробачення!!!

— Стулили пельки обидва!!! Шеннон, ви вживали слова «брудний нелегал»?

— Sir, yes, sir!!!

— Чандра, ви попросили пробачення за те, що штовхнули Шеннона?

— Sir, yes, sir!!!

— Шеннон обізвав вас «брудним нелегалом» уже після того, як ви попросили пробачення?

— Так, сер! — було видно, як полковник Вескотт починає закипати — його шия почервоніла, руки стиснулися в кулацюги завбільшки, як моя голова.

«Dirty wop» — «Without paper» або «Without passport» [3]. Так колись у Коннектикуті не вельми привітні громадяни звали італійських іммігрантів, але згодом це ганебне прізвисько стали ліпити до всіх мігрантів узагалі. Причому байдуже, чи має людина документи, чи ні.

Вескотт подумав і скоро, по-військовому, прийняв рішення:

— Так, засранці, слухайте. Оскільки конфлікт між Шенноном і Чандрою відбувся у всіх на очах, правило приватного розгляду тут не діє. Отже, слухайте, що я скажу. Ти, Шеннон, вважаєш себе корінним американцем, так? ОК, скажи мені тоді, звідки походить твоє чудове прізвище? Воно ж ірландське, чи не так?

— Так, сер!

— Коли приїхали твої доблесні ірландські предки, щоб народити тут такого бовдура, як ти?

— Мій прадід приїхав з Дубліна на початку двадцятого століття, сер!

— Тобто він, висловлюючись