Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

24 ГРУДНЯ 

ЕВАНДЖЕЛІН 

З самого ранку я бігаю по торговому центру у пошуку подарунків на Різдво. Шукати подарунки у день свята – погана ідея. Усі нормальні речі вже купили, купа людей, що лаяться і серед усього цього хаосу ходять люди одягнені у костюм Санта Клауса і кричать: 

– Хо-хо-хо, щасливого Різдва!

І чому гра в Таємного Санту була тільки вчора? Невже не могли раніше зіграти й уникнути такої проблеми? 

Мій підопічний – це Мейсі. Моя ціль купити для неї яскраве рожеве худі з нової зимової колекції. Також, я хочу купити подарунок Оліверу. Ми пара і буде дивно не подарувати хлопцю подарунок на Різдво. Подарунок для Джуді на щастя в мене вже близько місяця лежить у шафі, так само, як і для батьків. Не люблю купувати все в останню хвилину, та ситуація з Мейсі та Олівером вимушена. 

Стресуючи й оминаючи людей я нарешті дісталася до потрібного магазину. Очима пробігаюсь по залу магазину і знаходжу свою ціль. За лічені хвилини долаю шлях і от, бажана річ вже у моїх руках. Тепер потрібно тільки відстояти чергу, попросити гарно запакувати і все, головний подарунок у мене в руках. Якщо з Мейсі я одразу зрозуміла, що хочу подарувати, то з Олівером все дещо складніше, бо я поняття не маю, що йому подарувати. 

Відстоявши двадцяти хвилинну чергу, я нарешті вийшла з магазину, тримаючи у руках коробку з подарунком Мейсі. Тепер на пошуки подарунку для Олівера в мене є трохи більше, ніж півгодини, бо потім приїде сам Олівер, щоб забрати мене з торгового центру і ми поїдемо кататись на ковзанах. Десь тут у середині цього мурашнику ходить ще Джуді, Логан та Тревор. Решта вирішили поїхати до другого торгового центру з надією, що там менше людей, але їх сподівання виявилися марними. 

Можливо йому також подарувати якийсь одяг? Але я не знаю розмір. Хоча кофту і “на око” обрати можна. А раптом не сподобається фасон? Я не дуже й знаюся на його смаках і вподобаннях. Дуже дивно починати стосунки з людиною, яку майже не знаєш. Але я вже в цих стосунках і розривати їх поки не планую. 

Згадуючи всі моменти з Олівером, я згадала той день, коли ми провели ніч за містом. У той день Олівер не зміг розрахуватися за каву і я пригостила його. До чого це я? А, точно. Його гаманець виглядав доволі старим. Можливо він важливий для нього, як пам'ять, а можливо він просто не хоче купувати новий. У будь-якому випадку я не вигадаю краще подарунку ніж гаманець. 

За десять хвилин в моїх руках вже було дві коробки з подарунками і я щаслива прямувала до виходу з торгового центру. Опинившись на вулиці я зрозуміла, що почався справжній снігопад з лапатим снігом. 

На щастя снігопад почав стихати, коли ми дісталися міського катка, прикрашеного різнокольоровими гірляндами. Це буде мій перший досвід на міському катку, зазвичай я ходила до подруги моєї мами, що робила каток у своєму дворі. Повітря довкола було наповнене ароматом глінтвейну, свіжої випічки й морозної свіжості. Над катком тихо лунали різдвяні мелодії, створюючи атмосферу свята. Це доволі приємна атмосфера. 

– Ну що, готові до бою? – З усмішкою запитав Логан, намагаючись встати на ковзани. 

Але його баланс залишав бажати кращого — він відразу схопився за найближчий поручень.

– Логан, ти виглядаєш так, ніби зараз зламаєш собі ногу! – засміялася Мейсі, підкотивши до нього з грацією, якій можна було позаздрити. Її рожевий шарф розвивався на вітрі, а щоки палали від морозу.

Всі вже були готові, а я досі вела боротьбу з шнурівкою на ковзанах. Краєм ока все ж поглянула на Логана, стримуючи усмішку.

– Ходімо вже! – Підхопив Олівер, підморгуючи мені. 

Я не знала цього, та Девіс був із тих, хто на льоду почувався, як риба у воді. За мить він вже з азартом почав ганятися за Лексі, викликаючи її на змагання. 

Нарешті я ступила на лід не дуже впевнено, але через кілька хвилин знайшла ритм. Мої рухи ставали все плавнішими, і я навіть спробувала кружляти, мов балерина, піднявши руки.

– Агов, Лін, ти що, вирішила стати фігуристкою? – Гукнув Логан, якого в цей момент ледве втримав Нейт, щоб той не впав дупою на лід. 

– Може, і так! – Показую йому язика і їду далі. 

Я ніколи не була на катку зі своїм хлопцем і це цікавий досвід. Олівер допомагав мені коли я ледь не падала, грав зі мною в різні ігри на льоду. Ми обіймалися, цілувалися й каталися по колу тримаючись за руки. Якщо так подумати, то ми всі тут парами. На жаль, тільки Мейсі без пари. Решта каталися по двоє. Тільки я подумала, що Мейсі кружляє десь сама, як дівчина пролетіла повз мене тримаючись за руки з якоюсь незнайомою мені дівчиною. 

– Хто це? – Питаю в Олівера. 

– Думаю, нова ціль Мейсі, – Уважно спостерігає за дівчатами. – Ти ж знаєш, що Мейсі лесбіянка? 

– Серйозно? – Киває. – Ні, я не знала. Прикольно. 

Я і не здогадувалася, що Мейсі подобаються дівчата. Якщо дивитися так збоку, то ці двоє виглядають гармонічно. Я рада, що Мейсі знайшла собі когось. 

Втомившись від катання, ми всі гуртом попрямували до найближчої кав'ярні, щоб зігрітися і випити гарячого шоколаду. Ми сміялися, згадуючи, хто скільки разів впав, і обговорювали плани на вечір. Я відчула, що вперше за довгий час по-справжньому щаслива. Спираючись на плече Олівера я мовчки спостерігала за всіма і сміялися разом з ними. 

Різдво принесло з собою не лише сніг і ялинкові вогники, але й згуртувало нас усіх. Це Різдво подарувало мені нових друзів.