Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Мабуть, життя в Сірих Птахах, далеко від іншого світу, зробило мене справжньою дикункою порівняно з місцевими жителями. 

Наостанок Деян кудись зник, залишивши мене розгубленою серед натовпу, але вже за якусь мить повернувся із ще одним, останнім на сьогодні, подарунком. Це були пальчатки, які він одразу ж передав мені. Я, знаючи, що моя рука вже загоїлась, зняла ту пальчатку, що дав мені Деян, натомість одягнувши пару нових. Спершу погляд Деяна тримався на моїй руці, що ще деякий час тому була самими лише кістками, а тепер нічим не відрізнялася від іншої. Та потім наші погляди перевелись на обидві мої руки.

— Дякую, — радісно промовила я. — Вони ідеально підходять за розміром. Лише не розумію, із чого саме вони зроблені.

— Я теж не знаю назву цього матеріалу, але цю тканину точно виготовляють не в Імперії. 

Тканина була щільна, але легка та зовсім не заважала рухати пальцями. На додачу до цього, вона була темно-коричневою, що робило її не такою маркою на вигляд. Не знаю чому, та такий подарунок змусив мене заплакати та кинутись в обійми до Деяна.

— Вибач, не знаю, що на мене найшло, — промовила я йому через деякий час. 

— Нічого страшного, — промовив він погладжуючи мене по спині. — Кажуть, що плакати корисно для самопочуття, якщо на те не якась жахлива причина.

Я і сама не очікувала від себе такого, але з часом прийшло розуміння причини тих сліз.

Невже за довгий час, із самого дня коли ми вийшли на полювання із Сірих Птахів, я відчула себе щасливою? Мабуть, моменти щастя були й раніше, коли ми веселились із Юрією та Ігорем, але настільки сильно як сьогодні... Ця подорож починала мені подобатись. І цей настрій зберігся в мене навіть коли ми повернулись до непритомної Юрії та зовсім вже невеселого Ігоря.

Але ця порожнеча на душі… Ніщо її не заповнює, ніяке довготривале щастя чи миттєва радість.