read-books.club » Фентезі » Батько Вепр, Террі Пратчетт 📚 - Українською

Читати книгу - "Батько Вепр, Террі Пратчетт"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Батько Вепр" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 84
Перейти на сторінку:
що Архіректор тримає молоко в Академії, — сказала Сюзен. — Він стверджує, що знає, звідки воно береться, і вважає це негігієнічним. І ця людина щодня на сніданок з’їдає по три яйця. До речі, звідки ти знаєш про існування молока?

— У мене є певні... спогади, — сказав О Боже. — Не якісь конкретні, дуже специфічні. Просто певні спогади. Наприклад, я знаю, що дерева зазвичай ростуть зеленим кінцем догори... і таке подібне. Напевно, богам таке просто відомо.

— А якісь особливі божественні сили ти маєш?

— Я вмію перетворювати звичайну воду на газовану, — він почухав ніс. — Це рахується? І ще, найімовірніше, можу спричинити в людей жахливий головний біль.

— Я повинна з’ясувати, чому мій дідусь... так дивно поводиться.

— Чому його не спитаєш?

— Він не зізнається!

— У нього часто буває блювота?

— Сумніваюся. Їсть він нечасто. Випадкове карі раз чи два на місяць.

— Він, мабуть, дуже худий.

— Навіть не уявляєш.

— Ну, тоді... може, він часто витріщається на себе в дзеркало і каже „аргх“? Або висуває язик і дивується, що він раптово став жовтим? Розумієш, я маю певний вплив на людей, які страждають від похмілля. Якщо він багато п’є, можливо, я міг би його розшукати.

— Ніколи не бачила, щоб він таке робив. Думаю, краще сказати напряму... Мій дід — Смерть.

— О, щиро співчуваю.

— Я сказала, він — Смерть.

— Пробач?

— Смерть. Ну знаєш... Смерть?

— Ти про мантію і...

— ...косу, білу конячку, кістки... так. Смерть.

— Я мушу впевнитися, що все правильно зрозумів, — сказав О Боже розсудливим тоном. — Твій дідусь — Смерть, і ти гадаєш, що він дивно поводиться?

Пожирач шкарпеток обережно зиркнув на чарівників. А тоді знову почав жувати.

— ...грнф, грнф, грнф...

— Гляньте, он це моя! — скрикнув Завкаф неточних наук. Пожирач шкарпеток поспішно позадкував.

Він нагадував крихітного слоника з сильно розширеним на кінці хоботом, в якому саме зникала одна зі шкарпеток Завкафа.

— Кумедне створіння, правда ж? — запитав Ридикуль, притуляючи костур до стіни.

— Відпусти її, клята істото! — сказав Завкаф, хапаючи шкарпетку. — Виплюнь!

Пожирач шкарпеток спробував втекти, залишаючись на місці. Це здавалося неможливим, але насправді щось схоже робило багато дрібних тварин, коли їх заставали за поїданням чогось забороненого. Ноги заспішили геть, а шия почала розтягуватися, поки щелепи гарячково дожовували шкарпетку. Нарешті рештки шкарпетки зникли в хоботі з ледь чутним всмоктувальним шумом, й істота потрюхикала за один із котлів. За певний час вона визирнула з-за нього одним оком, підозріло спостерігаючи за чарівниками.

— Вони були дорогими, з посиленою льоном п’яткою, — пробурмотів Завкаф неточних наук.

Ридикуль витягнув шухляду в капелюсі й дістав із неї люльку та мішечок з трав’яним тютюном. Він запалив сірник об бік прального двигуна. Вечір ставав набагато цікавішим, ніж він очікував.

— Нам необхідно усе це з’ясувати, — сказав він, заповнюючи пральню першими хмаринками диму з ароматом осіннього вогнища. — Не можна допустити існування істот, які з’являються лише від однієї думки про них. Це негігієнічно.

Сани розвернулися й приземлилися в кінці провулка Обдирайлівка.

— ХОДІМО, АЛЬБЕРТЕ.

— Ви знаєте, що вам не можна робити такого. Пам’ятаєте, що сталося попереднього разу?

— А БАТЬКОВІ ВЕПРУ МОЖНА.

— Але... крихітна дівчина з сірниками, що помирає на снігу, — у цьому весь дух Вепроночі, пане, — відчайдушно заявив Альберт. — Розумієте, люди почують про це й скажуть: „Можливо, ми бідніші за банана-інваліда, а з їжі в нас лише бруд і стара підошва, але принаймні нам краще, ніж цій бідосі“, — пане. Це змушує їх відчувати щастя і вдячність за те, що вони мають.

— Я ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ ДУХ ВЕПРОНОЧІ, АЛЬБЕРТЕ.

— Пробачте, пане. Але, розумієте, це ж чудово, тому що вона отямиться, а навколо все яскраве, блискуче, дзвіночки дзвенять, ангели літають, пане.

Смерть замовк.

— АГА. ТО ВОНИ З’ЯВЛЯТЬСЯ В ОСТАННЮ ХВИЛИНУ З ТЕПЛИМ ОДЯГОМ І ГАРЯЧИМ КАКАО?

„О боги, — подумав Альберт. — Пан зараз явно в дивному гуморі“.

— Ну. Ні. Не в останню хвилину, пане. Не зовсім.

— НУ?

— Радше якраз після останньої хвилини, — нервово кашлянув Альберт.

— ТОБТО ПІСЛЯ її...

— Так. Таке життя, пане, я в цьому не винен.

— ЧОМУ Ж ВОНИ НЕ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ РАНІШЕ? ЯНГОЛИ ЗДАТНІ ПЕРЕНОСИТИ ЧИМАЛІ ВАНТАЖІ.

— Не знаю, пане. Думаю, люди гадають, що так... краще, — Альберт задумався, а потім насупився. — Знаєте, тепер, коли я це все обміркував...

Смерть опустив очі на постать, що зникала під снігом. Тоді змусив часомір зависнути в повітрі й торкнувся його. Одразу спалахнула іскра.

— Але ж дійсно не можна, — жалісливо сказав Альберт.

— А БАТЬКУ ВЕПРУ МОЖНА. ВІН РОЗДАЄ ПОДАРУНКИ. НЕ ІСНУЄ КРАЩОГО ПОДАРУНКА ЗА СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ.

— Так, але...

— АЛЬБЕРТЕ.

— Ну добре, пане.

Смерть підняв дівчину й побрів до кінця провулка.

Сніжинки падали довкола, схожі на янгольське пір’я. Смерть ступив на вулицю і побачив дві фігури, які пробиралися через кучугури.

— ПЕРЕНЕСІТЬ її В ТЕПЛЕ МІСЦЕ ТА ДОБРЕ НАГОДУЙТЕ, — наказав він, тицяючи згорток до рук одного з чоловіків. — Я ПРИЙДУ ПЕРЕВІРИТИ.

Тоді він обернувся і зник у завірюсі.

Констебль Відвідай зиркнув на дівчинку на своїх руках, а потім на капрала Ноббса.

— Що взагалі відбувається, капрале?

Ноббі відгорнув ковдру.

— Якби ж я знав, — сказав він. — Схоже, доведеться трохи побути благодійниками.

— Дуже по-благодійному, ось так сунути дівчинку першим-ліпшим!

— Спокійніше, у Штабі ще досить хавки, — відказав Ноббі. Він відчув дуже глибоку впевненість, що саме так треба було вчинити. Ноббі пригадував чоловіка в гроті, хоча не міг цілком згадати його обличчя. Так само він смутно пам’ятав лице людини, яка передала дівчинку, тож, імовірно, це була одна й та сама особа.

Невдовзі почувся дзвін, з’явилося дуже яскраве світло, а на іншому кінці провулка виникло двоє доволі засмучених ангелів, але Альберт закидував їх сніжками, поки вони не зникли.

Зрозума Впертонза бентежив Гекс. Він не знав, як все працює, але всі інші вважали, що таки знав. Ну, з приводу деяких частин він не сумнівався і був упевнений, що Гекс перетворював усе на числа й ламав їх (спеціально для цієї мети він був вистелений шматою з пральні, або скорочено — ШЗП), але

1 ... 38 39 40 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Батько Вепр, Террі Пратчетт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Батько Вепр, Террі Пратчетт"