Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

В Інституті сьогодні проходили оборонну магію. Вид чар, яким можна вести бій. Відьми нерідко потрапляли в халепи, і хоч тепер усім жителям Верхнесфери нічого не загрожує, Ковен вирішив, що ці заклинання не варто викреслювати з програми.

–Ви всі повинні пам'ятати про одну річ: відьми не нападають першими. Ці закляття ви вивчаєте виключно для того, щоб оборонятися.

–Дуже цікаво, що "ударних чар" вони вчать нас в останній рік Інституту. Якраз перед тим, як частині з випускників випаде шанс спуститися донизу... – шепнула Аджаалі одна зі студенток.

–Для початку встаньте в оборонну позицію.

Усі повторили позу Архіваріуса, відсунувши ногу назад.

–Найперше і найважливіше заклинання – це щит. Повторюйте за мною. Архіваруіс малював візерунки пальцями і виставив руки чашею, промовляючи заклинання.

За один урок вони вивчили тільки три заклинання. Решту шість потрібно було вивчити вдома самостійно. Після завершення занять, Містрал забрала Аджаалу і повела додому. Тіордан стояв далі, і вони з Аджаалою переглянулися. Їй було соромно й гірко бути полоненою у власному домі. Зрештою, вона не зробила нічого, що будь–яким чином зрадило б довіру бабусі. І від того її суворість щодо онуки засмучувала Аджаалу. Аріста кинулася за дівчиною, вбігши в кімнату відразу за господинею, Містрал замкнула двері. Аджаала сіла на ліжко, усвідомлюючи, що її шлунок страшенно болить. Вона не їла більше доби і від того їй було складно міркувати. Бабуся злилася на впертість онуки, навіть переносила тарілки з їжею прямо в її кімнату, але Аджаала не доторкалася до них, хоча аромат гарячої їжі зводив її з розуму. Аріста зіскочила з живота господині й вистрибнула на підвіконня.

–Що таке, Арі?

Кішка втупилася на неї, потім лизнула собі лапку і, потягнувшись, вилізла через прути рами, застрибнувши на гілку дерева.

–Хотіла б я так само, як і ти... – прошепотіла Аджаала і заплющила очі, сльоза потекла по її щоці, і вона важко зітхнула.

–Чого саме? –прошепотів голос поруч.

Аджаала схопилася, підстрибнувши на ліжку. Тіордан лежав поруч із нею.

–Як ти пробрався сюди так тихо?

–Я все–таки вказав "змія", замість "підкрадатися", ти мала рацію.

Вона розреготалася.

–Приніс тобі поїсти. – сказав він, сівши на ліжку. – бурчання голодного шлунка заважало всьому Інституту. Я з сусіднього поверху це чув. Ти і мене зжереш скоро.

Аджаала посміхнулася. Тіо дістав із сумки скляну коробочку з широким зрізом пирога.

–Ти залишився без вечері, щоб нагодувати мене?

–Не спокушайся. Мама спекла цілий пиріг, я просто взяв один шматочок тобі. Тож удома в мене ще ціле деко, нічим я не пожертвував.

Аджаала посміхнулася і відкусила пиріг. З голоду він здавався їй найсмачнішим, що вона їла за все життя. Ще теплий, із м'якого листкового тіста, з овочами та зеленню.

–Чому ти припинила їсти?

–Вона може намагатися мене труїти. – пояснила Аджаала. – Не хочу забути, хто я, з'ївши мариновану поганку.

–Ми говоримо про Містрал. – насупився Тіордан.– Якби вона хотіла тебе отруїти, хлюпнула б зілля тобі в обличчя або примусила б випити чарами. – він знизав плечима.– Їжа цілком безпечна, а ти позбавиш себе сили і навіть не зможеш стару спустити зі сходів, якщо та почне казати тобі чергову маячню.

Аджаала розреготалася, доїдаючи пиріг.

–Не подавися. – застеріг він, а потім насупився.– Ти не наїлася, треба було більше принести.

–Ні–ні–ні... все добре, справді. – заспокоїла друга Аджаала.– Я багато не їм.

–Впевнена? – запитав він.– Можу збігати і принести ще.

–Ні, дякую.

Він кивнув.

–Гаразд. То, як твої справи?

Вона знизала плечима.

–Навіть моїй кішці зі мною тут сумно. Втекла кудись.

–Взагалі–то... – задумався Тіордан. – Вона прийшла до мене.

–Що?

–Ну, так. Вилізла до мене на підвіконня, ганяла ворон, аж пір'я летіло.

–Серйозно? – здивувалася Аджаала, глянувши на Арісту. – Вона тебе до мене привела?

–Я не планував сьогодні приходити. –незграбно посміхнувся він.– Але Аріста розумна, якщо з'явилася до мене, значить тобі було самотньо.

Кастодіан застрибнула на підвіконня, повернувшись із вулиці, і підійшла до ліжка, сівши на підлогу. Вона втупилася на обох розумним поглядом зелених очей і почала вмиватися.

–Ти моя розумниця.– прошепотіла Аджаала.

–А я? – підняв брови Тіордан.

Вона засміялася, міцно обійнявши його.

–А ти просто найкращий.

Вона відпустила його, і вони посміхнулися одне одному. Він забрав скляну коробочку, склавши її в сумку, і вирівнявся, втупившись на Аджаалу. Вони поглянули одне на одного й повільно посунулися ближче. Аджаала затамувала подих, а потім двері кімнати відчинилися, і Містрал застигла в дверному отворі.