Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ну, твоя бабуся не промах... – знизав плечима він. – Уся Верхнесфера залежить від неї, її зілля. Усі ми лікуємося її настоянками. Тому, якщо розгнівати її... може такого наварити, що всі подохнуть, як мухи.

–Або перетворяться на них.

–Зате літати можна. – засміявся він.– І полетіти подалі звідси непоміченим і без дозволу.

Аджаала вимучено посміхнулася.

–Я розумію, тобі страшно... – вів далі він.– Якщо надумаєш тікати, я теж зійду з Верхнесфери.

Аджаала здивовано глянула на друга.

–А тобі навіщо? Ти ж ніколи не хотів залишати дім.

–Не хотів.– погодився він.– Але зараз тобі менш небезпечно серед чужих, ніж серед своїх.

–Ти спустишся вниз, щоб захищати мене? Як благородно.

Тіо закотив очі.

–Не бачу своїх обладунків.

–Вони тобі й не потрібні. – Аджаала посміхнулася. –Ти й так мій лицар.

Вони подивилися одне на одного кілька секунд, а потім одночасно відвели погляд на горизонт.

–Я вважаю катастрофічною несправедливістю, що в цьому ставку не можна купатися.– змінив тему Тіордан.

–Навряд чи ти захочеш випити води з чиєїсь купелі.– задумалася Аджаала.

Тіордан розреготався, він підхопив камінчик і кинув його в ставок. Той стукнувся об товщу води кілька разів, перш ніж упасти на дно. Аджаала спробувала повторити, але камінь одразу ж провалився у воду.

–Ти занадто змахуєш рукою.– він сів позаду неї, і взяв її руку, щоб показати правильний напрямок.

Аджаала трохи втиснулася і кинула швидкий погляд за плече, щоб глянути на хлопця. Тіо опустив очі.

–Спробуй трохи схилити руку, під кутом. І не відставляй занадто назад своє плече.

Вона спробувала кинути знову, але камінь відбився від поверхні лише раз і не дуже далеко. Тіордан засміявся, сівши назад на своє місце.

–Ти смієшся з мене? – примружилася дівчина.

–Ні. Просто ти зовсім не вмієш це робити і лінуєшся вчитися.

–О, так, слова старанного учня. – розреготалася Аджаала. – Як можна замість закляття безшумності, де основне слово – це "підкрадатися", написати слово "змія" і викликати кобру, замість непомітного проникнення кудись?

–Ну, що? – сперечався він.– Змії досить безшумні.

–Ти просто переплутав, визнай це.

–А ось і ні! Я, може, так і задумував! – крикнув він, регочучи.

–Ти отримав незадовільну оцінку і перескладав семестр влітку. – нагадала йому Аджаала. – Тож давай без цього.

Вона підняла пальці, і камінь піднявся з землі, полетівши у воду. Він перестрибнув поверхню сім разів, поки не приземлився в самому центрі ставка.

–Навіть не глянула! – здивувався Тіордан. –Як тобі вдалося?

–Я, може, й лінуюся вчитися кидати камінчики у воду. Але уроків чаклунства, точно ні. Як каже бабуся: «Відьми не мають права на невігластво, бо воно коштує надто дорого.».

–Ти мене перемогла.– підняв руки він.

–Без жодних зусиль.– задоволено усміхнулася вона.

–О, справді? – він посунувся ближче. – І як відчуття?

Аджаала посміхнулася, вдивляючись у його очі, зараз, у сутінках, вони сяяли світло–блакитним відтінком.

–Відчуття, що мені час повернутися додому, інакше бабуся зруйнує наш водогін.

–Слушно. – погодився він. – Що ж... я перенесу тебе додому. Живи і процвітай, Аджі.

–Стій. А ти не посидиш трохи в мене?

–Вже пізно. Мої теж не зрадіють, що я не вдома.

Аджаала кивнула.

–Гаразд, що ж тоді, живи і процвітай.

Він кивнув їй, кинувши тінь усмішки, і Аджаала опинилася у своїй кімнаті. Вона лягла на ліжко і зітхнула. Двері в кімнату відчинилися, дівчина дивилася на сталеві прути ґрат.

–Піди, поїж. За весь день ні крихти не з'їла.– сказала Містрал, стоячи в дверях.

–Не хочу.

–Щоб навколо всі заговорили, що я онуку голодом морю? – роздратовано запитала бабуся. – Цьому не бувати!

–Мені начхати, що і хто скаже. Мені не десять. Не хочу їсти і не буду.

–Отже, мені тебе насильно годувати?

–Все, що ти можеш? – Аджаала різко сіла на ліжку, гнівно втупившись на бабусю. – Погрожувати і тримати в страху? Що ж... уперед, наче я смію тобі перечити.

–І по заслузі! – відрізала вона.–Я виховала тебе, і ти не можеш сперечатися зі мною!

–Як скажеш. – пирхнула вона, відвертаючись.

–Що ж... Як знаєш. Хочеш голодувати – хай буде, по–твоєму.

Вона зачинила двері й Аджаала заплющила очі. Як їй усе це остогидло. У її животі забурчало. Вона і справді була голодна. Але бабуся могутня зіллєварка, вона може підмішати туди еліксир покори або забуття, і дівчина геть забуде про те, чому зла на Містрал. Або ще гірше: забуде Тіо.