Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він повернувся й пішов до дверей.
— Стривайте,— гукнув я. Настав час зняти з себе тягар.— Ми мусимо поговорити.
Сандеш був у вітальні, розігрував виставу «Витирання журнального столика ганчіркою із запахом антисептика». Особливого сенсу в його діях не було, але витирання меблів являло невід’ємну частину його щоденної рутини. Мало того, це робило його щасливим, і ні Не Здавайся, ні я не хотіли позбавляти його розваги. Цього ранку все було не так, одне суворе слово Не Здавайся, і слуга поквапився виконувати свої обов’язки в іншому місці.
Я підійшов до шафки з напоями і налив собі віскі. Зараз, мабуть, сьома ранку, але час утратив значення за останні двадцять чотири години, й у будь-якому разі мені потрібно було випити чогось міцного, щоб зробити те, що я збирався. Жоден англієць не вважає легкою справою обговорювати свою ситуацію будь з ким, а зізнаватися Не Здавайся мені хотілося так само палко, як і втратити руку чи ногу, але іноді настає така мить, коли ти або гнешся за вітром, або ламаєшся. Я проковтнув віскі, налив іще одну порцію і повернувся до сержанта; той так і стояв на порозі. Я підійшов до свого крісла і впав, почекав, доки він сяде навпроти, зробив ковток і завів історію про те, як спустився до пекла, почавши з того, як звик до морфію, одужуючи від ран на війні, і закінчивши тим, як знайшов труп в опійному притоні зі східним ножем у грудях, як сидів за ґратами в Чорній Дірі Калькутти вночі.
— Ви мусите звернутися по допомогу,— нарешті промовив він.
— Так, у мене була така думка,— сухо відповів я,— але наразі часу обмаль. Зараз важливіше дізнатися, що задумав «Відділ Н». Чому вони так раптово зацікавились убивством у Рішрі.
— Ви не в тому стані, щоб хвилюватися про такі речі. Першочергове завдання — знайти ліки від вашої зале...
— Даю вам слово,— сказав я,— що візьмуся за це, щойно розберемося з цією справою.
— Слово?
— Так.
Не Здавайся повільно провів руками по обличчю. Він спробував іще посперечатись, але щоразу я повертав його до справи вбитої у Рішрі медсестри.
— Гадаю,— нарешті здався він,— що доречніше поставити питання, чому вони так цікавляться вашим притоном у Тангрі, ніж допитуються про справу в Рішрі.
— Що?
— Вони хочуть, щоб ви просто тримали їх у курсі розслідування,— продовжив він.— Їх цілком задовольняє той факт, що слідство проводитимемо ми, а от у випадку з опійним притоном вони не лише ініціювали облаву, а ще й виставили охорону біля будинку. Ймовірно, цей труп має відношення до всього цього. Інакше навіщо його ховати?
Я так і витріщився на нього.
— Може, повернімося, і ви самі все оглянете?
Він скривився, ніби його ударили.
— Ні,— рішуче відмовився він.
— Чому?
— Бо «Відділ Н» півночі умовляв вас цього не робити. Не сумніваюся, що вони досі стежать за цим місцем.
— У такому разі,— заявив я,— доведеться щось придумати, щоб їх перехитрити.
Я послав Не Здавайся за його стіл на Лал-базар, а Сандеша — до будь-якого ринку із завданням знайти достатній запас гарбузів, щоб протриматись тиждень. Не хотілося мені знову переживати травму несподіваного закінчення цих овочів. Вони пішли, а я поплентався до своєї кімнати і, не роздягаючись, упав на ліжко.
За якийсь час прокинувся, помився і поголився, і о десятій ранку був уже на вулиці. Купив по дорозі у ятці горнятко чаю і пішов до свого кабінету.
Там на мене чекав Не Здавайся. Судячи з виразу його обличчя, з поганими новинами.
— Лорд Таггарт бажає нас бачити,— сказав він.
— Навіщо?
— Дас.
Так ми знову опинилися в кабінеті комісара, за столом навпроти нього.
— Це вже проблема вояків,— висловив я свою думку.— Вони ж його заарештували.
Таггарт зняв окуляри і потер перенісся.
— Схоже, він знову став нашою проблемою. Преса ставить питання, про арешт пишуть навіть лондонські газети. Навіть у сьогоднішній «Таймс» надрукували статтю. Віцекороль та його свита в Делі хвилюються, що це може негативно позначитись на візиті принца. Я так розумію, що вам не потрібно нагадувати, що Його Королівська Високість прибуває менш ніж за двадцять чотири години.
— То вони збираються звільнити Даса?
Таггарт похитав головою.
— Не все так просто. Випустити його означає посіяти марні надії.
— Що ж тоді?
— Його та його помічника, Боса, збираються передати цивільній владі і тримати під домашнім арештом. А ви двоє, джентльмени,— він махнув рукою на нас із Не Здавайся,— його привезете. Хочу, щоб ви взяли його під опіку у Форт-Вільямі й відвезли до Дасового дому.— Він повернувся до Не Здавайся: — Сержанте, я хочу, щоб дорогою ви наголосили в розмові з Дасом, що це останнє попередження. Якщо він спричинить більше проблем до чи під час візиту принца, то милуватиметься видом з тюремного вікна на Андаманських островах.
— Так, сер,— пробелькотів Не Здавайся.
Я посовався на своєму місці.
— З усією повагою до вас, сер,— промовив я,— але ж ми мусимо займатися справою вбитої у Рішрі жінки. Варто зосередитись на ній, а не виконувати роль Дасових таксистів.
— Ви не просто таксисти, Семе,— зітхнув Таггарт.— Вважайте себе водіями, яким доводиться працювати з загрозою для життя.
Вісімнадцять
Щоб зняти напругу, я вирішив розповісти йому про нового американського приятеля Енні, Стівена Шмідта. Коли щось і могло його розвеселити, то це історії про мої спроби повернути прихильність чарівної пані.
— Ви з ним зустрічалися?
— Так.
— Коли?
— Учора ввечері.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
