Читати книгу - "Заручниця для мажора, Деріка Лонг"

— З нашим другом все гараз. Ми кудись поїдемо, чи ти хочеш розмовляти в машині?

Намагаюсь все ж таки отримати відповідь на питання, яке турбує мене в цю хвилину. Мілана мовчить і опускає очі на підлогу, розумію, що вона нервує.

— Макар... Я тобі дійно кажу, що Стас в кафе «Монако» опинився неочікувано, прийшов забрати замовлення, своєї тітки Оксани. То була робоча зустріч, він мене взагалі не цікавить! Окрім тебе, мені ніхто не потрібен.

Ці слова як мед для вух, чесно...

Чекав їх цілий день, я вірю своїх коханній людині. Вважаю, що ніжний поцілунок не буде зайвим для нашого примирення.

Наближаюсь до її пухких губ та доторкаюсь своїми вустами, обережно без зайвих рухів. Вона не відмовляється, і піддається моєму поцілунку.

— Додому то коли збираєшся? — з тихим сміхом шепочу їй на вухо.

— Сьогодні, прямо зараз.

Щаслива посмішка на обличчі та очі які сяють захопленістю.

— Давай кажи адрес, швиденько! — говорю хитрим голосом.

Знову дзвінок телефону, як же невчасно... Хто ж телефонує Мілані?

— Так, я зрозуміла. З Макаром зараз поряд, мали їхати по мої речі в квартиру.

Звісно ж телефонує Катя, яка так стрімко намагається, щось повідомити Мілані.

— Ну що там?

Цікавість заповнює моє тіло, тож я не можу промовчати.

— Мені терміново потрібно до Каті додому, замовлення допрацювати. — робить глибокий вдих повітря. — Можливо ти поїдеш до квартири, мої речі забереш, я їх навіть з чемодану не встигла дістати.

Поїду, заберу як же я можу відмовити.

Хочеться розповісти Мілані, про її «щиру» подружку, але бачу, що в моєї коханої чудовий настрій, не хочеться його псувати.

— Дякую, якщо що телефонуй. Я обов‘язково відповім! Так ось запасний ключ, тримай. — дає мені ключик від орендаваного житла та біжить до будинку подруги.

Чого б це вона мені дала запасний?

Можливо один собі залишила, інший мені. До того ж власницю квартири потрібно повідомити про переїзд Мілани. Вона запевняла, що все вирішить сама.

*****

Вже й дощ давно закінчився, і зголоднів навіть.

Ці затори нервують людей, вечір, чому так багато автівок? Куди всі так поспішають? Питань у мене багато, а от відповіді не отримав ні одної.

*****

Сподіваюсь хоча б ліфт працює... І мені не доведеться підійматись пішки до квартири, а потім намагатись зпуститись до низу з важкою валізою. Тішить думка, про те, що Мілана буде знову поруч, Сем дуже сумує за нею.

Сьогодні вранці, навіть, відмовився їсти свої улюблені смаколити, з ліжечка свого не підіймався, і на прогулянку йти зовсім не хотів.

— Наче ця квартира. — з невпевненістю дивлюсь на чорні двері та цифри, які пояснюють номер житла.

Ключ ні в який бік не хоче повертатись, як би сильно, я його не намагався покрутити.

*****

Запах різкого чоловічого парфуму в квартирі, додав мені відчуття невідомості.

Але все збігається з поясненням Мілани, в одній із кімнат помічаю самотню, рожеву валізу, вона напевно вже зачекалась, повернення додому.

— Потрібно піти до спальні, можливо там залишились ще речі.

Мою увагу до себе примкнули 2 бокали з залишками шампанського.

І з ким це моя дівчина розпивала спиртні напої, адже говорила мені, що сумувала. Невже набрихала?

Біля застеленого ліжка знаходиться маленька тумбочка, на якій я помічаю золотий ланцюжок, на якому добре видно світле гравірування з написом «Станіслав».

Нічого не можу зрозуміти? Тримаю в руках ланцюх і обдивляюсь його кожен меліметр.

Це жарт якийсь чи що? Чи Мілана, не знала, як мені саме розповісти правду, тому вигадала цю дурну ідею?

Засмучений сідаю на ліжко та кидаю погляд на валізу, до якої я навіть, доторкатись не хочу. І як мені діяти? Телефонувати до Мілани щоб дізнатись гірку правду, про яку вона намагається мені натякнути?

Чи краще з гордо піднятою головою, поїхати з цієї квартири та більше не з‘являтись тут. Якщо вона дійсно щаслива з ним, то чому тоді брешить про почуття до мене?

Напевно, Мілашкі не вистачає сміливісті для цього важкого кроку, тоді я все зрозумів.

*****

Заченяю квартиру, і намагаюсь не жалкувати про свій вчинок, але всереді мене здіймається ураган ненависті, злості, відчаю, не можливо пояснити, що саме відчуваю, але серце розривається на маленькі шматочки і втрачає надію на наше кохання.

Дзвонити до неї не хочу, чути її голос та погано продумані виправдовування, теж. Мілана обрала свою любов, то нехай живе з ним, будує своє майбутнє, та не згадує минуле.

Сем буде поряд зі мною, це єдиний друг, який в мене залишився, на відмінність від людей, пес не буде додавати неочікуваних рішень та різких поворотів в моєму житті. Швидко набираю коротке повідомлення своїй, уже колишній дівчині, і повідомляю, що ключ залишив під килимом.

Не потрібна мені від неї відповідь, мені боляче через її вчинок, більше ніяких любовних історій я не хочу...

*****

Мілана

— Катька, що не так з замовленням? Здається ми все виконали правильно, до того ж я впевненна, замовниця буде в захваті.

Говорю подружці за картину, а думаю про інше...

Не можу дочекатись, щоб повернутись до свого звичного життя, до коханого Макара, без якого мені важко, навіть, дихати. Ніколи б не могла повірити, що існують такі щирі почуття, але коли вони доторкнулись до мене, зрозуміла це щастя.

— Ти аж світишся від радості. Розповідай, що цікавенького відбулось.

Подругі дуже цікаво, вона підходить до мене ближче та чекає відповіді.

— З Макаром же помирились, ти ж знаєш, що він поїхав за моєю валізою в орендовану квартиру.

Катін погляд стає суворішим і вона прямує до ліків, які знаходяться на столі.

— Хвилиночку. — починає награнно кашляти та ковтає пігулку. — Я ж хворію, потрібно слідкувати за своїм здоров‘ям. То ти кажеш, що ви знову разом?

Невпевненно говорить і відвертає від мене обличчя.

— Ми і не розлучались. — уточнюю. — Сварка, нічого більшого, до того ж все це сталось через якусь маячню.