Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Тіордан усміхнувся.

–Мене і ти не запрошувала.–зауважив він.

–Я не знаю, чи хочу туди йти.– склала руки на грудях Аджаала.

–Та, облиш. Останній рік в інституті.

–Коли не знаєш, чим зайнятися далі, не хочеться думати про кінець Інституту.– зітхнула дівчина.

–А чим на Верхнесфері ще можна зайнятися? – глузливо запитав він.

–Завести чоловіка, биток дітей і піти працювати в цей же Інститут Архіваріусом? – припустила Аджаала.

–Або заслужити повагу Королеви й отримати дозвіл на роботу в Ґотліні.– додав Тіо.

–Де? – закотила очі вона.– У ҐотлінФарм? Тобі потрібно буде робити аспірин, а не таблетку "невипадиоко форте".

–Між іншим, за сильних мігреней, відчуття реально, ніби очі от–от повипадають... – кивнув Тіордан. – Таку пігулку, смертні б точно купили.

–Ага, і здивувалися б, чому очі з'являються на лобі й долонях.–зітхнула дівчина.

–Ну, побічні ефекти є у всіх ліків.– знизав плечима він.

Вони підійшли до кав'ярні й Тіордан відчинив двері, пропускаючи Аджаалу. Вона увійшла, закотивши очі.

–Ти такий бовдур, Тіо.

–І що? – зачиняючи за собою двері, фиркнув він. – Зате мені не нудно.

Кав'ярня була схожа на класичний трактир у найкращих традиціях, широкі столи зі старого, потрісканого дерева, офіціанти являли собою відьом і чаклунів у традиційному одязі середини дев'ятнадцятого століття. Аджаала пила імбирне какао, а Тіордан замовив сидр із вовчих ягід, адже для відьом вони не були отруйними.

–Тебе не обтяжує, що ми вивчаємо те, що давно придумано й написано? – запитала Аджаала, піднявши очі на друга.

–Тобто, як усі, хто в принципі вчиться? – гикнувши, Тіо поставив склянку на стіл.

–Відьми не розвиваються.– підперши голову рукою, дівчина помішала какао ложкою, опустивши її в гірчично–жовту пінку.– Ми досягли свого піку. Ми навіть закляття не створюємо.

–І що? Закляття пишуть тільки Ясноокі. Навіть маги не здатні на це, тільки клан провидців, інші ж не плачуть через це.– пирхнув він.

–Магам плакати не доводиться. –зітхнула Аджаала. –В їхніх жилах тече справжня сила, яка може бути безмежною.

–Ну, не у всіх же. –не погодився він, хитаючи головою. –Тільки елементалі можуть розвиватися все життя. Прості маги теж досягають піку, і вище піднятися не здатні. Чула історію про хлопця, який хотів зруйнувати Джерело Благодаті?

–Син Галеона? – згадала дівчина.

–Так, він. –кивнув Тіо. – Він начебто років п'ять тому, чи близько того, поцупив у батька джерело і розламав його на друзки, щоб стати могутнішим. Ці маги там теж з жиру бісяться.–розреготався він.

–Громихало аж до Верхнесфери.– згадала Аджаала.

–Так, Седрик весь усох. Думав, не врятую! – підняв брови він.

–Ніяк не заспокоїшся зі своєю мандрагорою? – засміялася дівчина.

–Седрик мені дуже дорогий! – протягнув Тіо.– Це дружба з пелюшок!

–Ти не міг вибрати собі нормальний екзоцентр? Не довелося б увесь час міняти листок. – сказала вона, киваючи на лист рослинки, що його приховувала скляна кругла колбочка, яка бовталася на шиї Тіордана, підв'язана шкіряним шнурком.

–Це мій екзоцентр. –погладивши кулон, заявив він. – Я хоч весь час у шкірі не ходжу, як ідіот.

–Що? Мені подобається мій капюшон. –Аджаала підняла його, опустивши на голову.–З ним зручно.

–Особливо влітку. Я бачив мазь із конюшини. Сипле мабуть, коли шия пріє.– засміявся Тіо.

Аджаала штовхнула його в плече.

–Не твоя справа.

Екзоцентр це особливий предмет, аксесуар або навіть кастодіан, який завжди був із відьмою. Сила, яку відьми вивчали, вимагала осередку, без екзоцентру вона була хаотичною і могла спрямуватися не туди, куди бажає відьма. Маги були самі по собі осередком сили, тому їм екзоцентри не потрібні. Осередком сили Аджаали був шкіряний капюшон, який вона кріпила влітку до горловини майки, а навесні, взимку і восени до куртки або мантії.  Іноді капюшон, за допомогою чар можна було подовжити до плаща, вкривши ним усе тіло.

Вони посиділи трохи в кав'ярні й розійшлися по домівках. Коли Аджаала повернулася до маленького двоповерхового будиночка недалеко від Інституту, її зустріла Аріста, кішка, яка прийшла до неї, коли та була ще зовсім маленькою. Аріста була кастодіаном, це добрий знак для відьми, такі є не у кожної відьми та мага. Велика чорна гладкошерста кішка з великими зеленими очима, вміла перетворюватися на пантеру, ворона і навіть горгулью. Потріпавши Арісту за шию, Аджаала зробила крок на кухню. Біля казана якраз працювала бабуся, готуючи рагу. Вона помішувала вариво, не торкаючись до ополоника, а тільки складала пальці разом, обертаючи зап'ястям.

–Живи і процвітай, ба.– заглянувши в кухню, сказала дівчина.

–Живи і процвітай, люба.

–Пахне смачно.

Бабуся Аджаали була невисокою повною жінкою з яскраво–жовтими очима, інколи вони змінювали колір на бурштиновий, здебільшого, коли та злилася.