Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Як заняття? – запитала бабуся.

–Нормально. Піду полежу.

–Тільки не забудь про завдання. Відьми не мають права на невігластво...

–Воно коштує надто дорого.– закінчила за неї Аджаала.

Бабуся була доброю, іноді суворою, але Аджаала любила її. Містрал Ратмор, так звали бабусю дівчини, ростила онуку сама. Адже батьки дівчинки загинули під час нападу Ельги на Верхнесферу, коли ті намагалися врятувати мирних відьом, що потрапили на острівець Клану. Принаймні, таку історію вони говорили всім, хто ставив запитання. Насправді ж Аілана і Джорах були прихильниками старих тез відьом. Вони служили Кігтю, і загинули разом із ними, коли Ельга розбила клан. Містрал не підтримувала батьків Аджаали в цьому питанні і завжди діяла з метою забезпечення безпеки для онуки. Тому вважала за краще приховати правду про батьків дівчинки від усіх сторонніх, але розповіла про це самій Аджаалі. Містрал була переконана, що основна мета відьом – вчення і праця. Вона завжди говорила: "Відьми не мають права на невігластво, бо воно коштує надто дорого". Дівчинка любила Верхнесферу, але їй було цікаво, як усе влаштовано в людській частині Ґотліна. Для відьом будь–яке втручання в життя людини, а особливо будь–які стосунки з нею, довгий час були під забороною. Тільки під час розформування Верхнесфери небагато відьом, які пройшли перевірку і заслужили повагу Верхового Клану Ґотліна, мали право спуститися вниз і жити там. Амалі, дружина Корнеліуса, була сусідкою Містрал і Аджаали довгі роки, і її рішення лякало бабусю, але цікавило онуку. "Якщо жити там на рівні з магами і смертними можливо... чому б не спробувати?" – думала дівчина.

Час на Верхнесфері плинув інакше, Ельга знищила Кіготь приблизно тридцять років тому, на ділі ж у свідомості відьом війна була не раніше, ніж п'ять–сім років тому. І все ж таки запхати цю версію правди в розуми місцевих було не важко, але Аджаала чітко розуміла, що народилася набагато пізніше за війну з Кігтем, а тому Аілана і Джорах ніяк не могли бути її батьками. Але Містрал завжди яскраво реагувала на сумніви онуки, присікаючи їх, і Аджаала не ставила собі за мету дізнатися правду. Дорослішаючи, дівчина зрозуміла чому: вона боялася дізнатися правду, яку бабуся так ретельно приховувала від неї. Вона піднялася до себе в кімнату, щоб сісти за виконання домашніх завдань. Аджаала воліла іноді полежати і відпочити, після метушні Інституту, але домашку ніхто не відміняв. А шкода. Аріста сиділа під дверима її кімнати і протяжно нявкала. Кастодіан не виносила довгої розлуки з господинею і воліла весь час проводити з Аджаалою. Дівчина встала, щоб впустити кішку в кімнату. Погладивши Арісту, вона підняла шкіряну сумку і дістала звідти блокнот у чорній твердій палітурці. Сторінки в ньому були жовтими і хвилястими, ніби на них пролили каву. Здебільшого папір постачав Сонцедім, пергаменти були, як правило, чорні, а ось аркуші паперу з дерев лераа, що ростуть глибоко в лісах держави, були жорсткими і мали жовтуватий відтінкок. Аджаала почала гортати сторінки записника, уздовж і впоперек списані заклинаннями, які їй потрібно було вивчити. Дівчина потягнулася, відганяючи від себе легку втому, і поглянула на свою кімнату. Вона була невеликою, але їй тут усього вистачало. Чомусь Аджаала різко не погоджувалася з тим, що дім – це не місце, а люди. Бо якби не було в цьому домі її улюблених речей, вона навряд чи відчувала б себе тут, як удома.

Аджаала поставила глечик з водою і чашку, яка завжди стояла на її робочому столі на випадок, якщо захочеться чаю. Потім прочитала заклинання з десяток разів, щоб запам'ятати його. Далі вона склала пальці кожної долоні разом і схрестила їх тильною стороною догори, а потім скріпила два великі пальці між собою. Вона заплющила очі й промовила заклинання. Глечик піднявся, наповнюючи чашку водою. Але наливав він неакуратно і багато води пролилося на стіл. Дівчина вилаялася, взявши ганчірку, і почала відтирати калюжу. Вона зітхнула, вилила рідину в горщик із листям алое і почала повторювати заклинання, склавши пальці так само. Із сьомої спроби відьми, вода налилася прямо в склянку і жодна крапля не потрапила на стіл. Аджаала посміхнулася, а потім почала записувати результати в блокнот. У цьому семестрі вони проходили заклинання побутового характеру, прибирання, готування, очищення предметів за допомогою магії. Для наступного заклинання потрібно було розлити воду, тому Аджаала, довго не думаючи, впустила чашку на стіл і, склавши дві руки внутрішнім боком донизу, щоб долоні були паралельно одна одній, почала читати наступне заклинання. Ці чари давалися їй важче, ганчірка або не піднімалася взагалі, або просто падала в калюжу знерухомленою. Повторивши рухи і слова ще кілька разів, вона змогла нарешті позбутися води на столі. Повправлявшись ще годину, вона встала, щоб прийти пообідати з бабусею, а потім повернулася в кімнату і різко підскочила, помітивши Тіордана, що сидів на її ліжку.

–В ім'я Салема! – скрикнула вона.

–Не згадуй цей жах у моєму домі! – застерегла бабуся з нижнього поверху.

Аджаала зачинила двері.

–Що ти тут робиш? – пошепки запитала вона друга.

–Прийшов у гості. – він скорчив гримасу.– Ти що, не скучила?

Вона закотила очі.

–Судячи з мокрої ганчірки, практикувалася в побутовій магії? – покрутивши її в руках, запитав Тіо.

Аджаала вихопила ганчірку, повісивши її на шворку під вікном.

–Припини забиратися у вікно! – шипіла вона.

–Я так роблю вже багато років. – потиснув плечима він.– І ти вперше скаржишся.