Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Вона – Верховна Королева Ґотліна. – відповіла Архіваріус.– Кожна з держав служить їй.

–І не терпить змов за своєю спиною.– хмикнув Джуліян.

–І Ковен теж служить їй? – запитала відьма, що сиділа на сусідньому ряду.

–Весь Ґотлін служить їй. – відповіла Архіваріус.– Хоче він того чи ні.

Пролунав дзвінок і Моррін вийшла з–за кафедри і почала укладати стопки книжок у шафу, за допомогою магії, виставивши пальці навхрест. Аджаала закинула в сумку книжку і згорток з домашнім завданням, поправивши лямку сумки, вона підійшла до викладача.

–Вибачте, Архіваріусе Моррін?

Архіваріус повернула голову на дівчину.

–Я хотіла запитати... а чи можна створити такий казан, до якого не приставатиме осад зілля? Я не можу відмити свій після зілля сну. Здається, у мене алергія на полин, я чхала поки намагалася віддерти гар на дні.

–Ти ж знаєш, не можна створити предмет за допомогою магії... – блиснувши очима, відповіла архіваріус. – Можна лише перенести його з одного місця, і матеріалізувати в іншому. Магія не береться з повітря і не зникає безслідно. Усьому своя ціна, якщо маг переміщує предмет сюди, він неодмінно зникне звідкись іще. Тому, якщо в тебе немає другого казана, він не з'явиться на місці старого. Вивчи заклинання очищення, буде легше прибрати гар. І алергія в тебе не на полин.– вона зняла коротку волосинку з жакета Аджаали. –У тебе кастодіан?

–Так... моя кішка Аріста. Але в мене не може бути на неї алергії, вона зі мною з самого дитинства.

–Що ж... спробуй настоянку кореня грилли. Три краплі в склянці гарбузового соку на ніч. Пропий з тиждень.

–Спасибі.– відповіла вона і рушила до дверей.– Живіть і процвітайте, Архіваріусе Моррін.

–Живи і процвітай, Аджаало.–відповів викладач, вийшовши з кабінету слідом за нею.

Дівчина кивнула й покинула аудиторію, вхідні двері були на нижньому поверсі, після спуску спіралеподібними сходами. Стіни Інституту були з каменю і світилися в темряві, стеля будівлі була виконана зі скляних куполів, тому на верхніх поверхах було дуже багато світла. Інститут виглядав старовинним, але не крихким. Тут було гарно й Аджаалі подобалося навчатися тут. Архіваріуси вважали за краще носити мантії і головні убори із золотистими китицями з намистин, який завжди перекидали на лівий бік. Аджаала спускалася гвинтовими сходами, дотримуючись кованого поручня, і зупинившись, підняла очі. Денне світло, що променіло з верхнього купола, опромінювало всі сходи блакитним сяйвом. Це було воістину чарівно. Аджаала вийшла з будівлі і попрямувала до крамниці з настоянками. Одна з таких була просто при інституті, поруч із кав'ярнею.

–Живи і процвітай, сестро, чим можу допомогти? – запитала симпатична продавчиня з очима кольору аметисту. Здебільшого у відьом були очі зовсім незвичних для смертних відтінків, Аджаала посміхнулася.

– Живи і процвітай, ем... мені настоянку кореня грилли.

Продавчиня пірнула під прилавок і поставила перед Аджаалою пляшечку з корковою кришкою.

–П'ять меррид.

Аджаала дістала мішечок із монетами, відрахувала п'ять і поклала на стіл. Металевий звук заповнив невеликий простір, що пахнув висохлими квітами і трав'яними зіллями.

–Спасибі.

–Живи і процвітай, сестро.

–Живи і процвітай.– кивнула Аджаала.

Вона склала пляшечку у сумку і штовхнула плечем двері.

–Знову безсоння, Аджі?

Вона посміхнулася, повернувши голову, хлопець у мантії Інституту з книжкою під рукою, широко посміхався їй.

–І знову не через тебе, Тіо.

Тіордан Грім був її найкращим другом з першого класу Інституту. Він був трохи старший за Аджаалу, вони завжди були поруч. Тіо був вродливим хлопцем, високим, з копицею темно–каштанового волосся й очима кольору лазуриту, які переливалися різними кольорами в сонячну погоду, пускаючи сонячні зайчики на предмети, якщо він дивився на них.

–Облиш.– він обійняв її.– Як заняття?

–Як, зазвичай. Історія відьомської культури мене сердить.

–Чому?

–Я не можу спокійно слухати про те, що відьми всюди були не при справах. Нас ненавиділи маги, ненавиділи смертні...

–Гірше, нас боялися. –перебив її хлопець. – Відьми століттями наводили шереху на смертних. А маги, покликані захищати їх, втомлювалися з нами розправлятися. А про чаклунів і слова немає. Суцільні відьми навколо. Дискримінація!

–За статистикою на одного чаклуна тут припадає шість відьом. – згадала Аджаала.

–А, я про що! –вибухнув він.– Нас мало, ви нас зживаєте! Скоро тут самі жінки залишаться.

–Ой... бідненький.– саркастично кинула Аджаала.

Тіордан розреготався.

–Це я бідненький? Я, на шабаш з нагоди весняного рівнодення, за статистикою, хоч серед шести кандидаток можу вибирати. А в тебе, я один. Подумай.

–Серйозно? А тебе хоч одна з шести запросила? Не бачу натовпу прихильниць за тобою.