Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

22 ГРУДНЯ 

ЕВАНДЖЕЛІН 

Вперше за довгий час мені нікуди не потрібно було йти з самого ранку. Я змогла валятися у ліжку стільки, скільки мені цього хотілося. Потім я зателефонувала Джуді, думала провести час вдвох, та ця панянка часу даремно не гаяла і сьогодні в неї побачення з Логаном. Отже я вірно зрозуміла ті його погляди на мою подругу. 

Стільки всього сталося за пару днів, а я навіть не маю змоги з кимось обговорити це. Та я й не дуже хочу навантажувати когось своїми думками. 

Більшу частину дня я провела у ліжку. Сьогодні мені вдалося поговорити з рідними по фейстайму і показати подарунки від друзів. Мама посміхалася всю розмову і я разом з нею. В них вже куплені білети на двадцять сьоме грудня, та це не точна дата вильоту, можливо затримаються ще на трохи. Білети можна поміняти. 

Я не хотіла наряджатися, а тим паче фарбуватися на цей вечір, та руки самі потягнулися до косметики. В результаті я зробила легкий та дуже гарний макіяж. Одягнула теплий костюм двійку: кофту та штани. 

.Час збору у будинку Олівера рівно о сьомій, та оскільки можуть бути затори, я викликала таксі і виїхала завчасно. За двадцять хвилин до сьомої я вже стояла перед будинком Девіса. Він не буде злитися, що я приїхала раніше? 

Натискаю на кнопку дзвінка і очікую. Двері відчиняються і я бачу Олівера. Він якийсь час мовчки дивиться на мене. 

– Я приїхала дуже рано?

– Ти така гарна. – Опускаю погляд. – Просто неймовірна. 

– Дякую, – Не можу стримати посмішку. 

– Заходь, не стій на вулиці! 

На задній двір Олівер не пустив мене, я сиділа у вітальні й пила чай, поки він закінчував усі приготування для цього вечора. Згодом почали приходити інші і я зустрічала їх.

– Господиня будинку? – Пожартувала Саванна, а я відчула приємне тепло всередині.

– Не кажи дурниць. – Віджартувалась я, та продовжила думати про її слова. 

Вони не образили мене, а навпаки порадували. 

Олівер нарешті дозволив нам вийти на задній двір. Сказати, що ми в приємному шоці, це нічого не сказати! 

На задньому подвір’ї тепер панує чарівна і затишна атмосфера, пронизана духом Різдва. В центрі стоїть зона для гриля, оточена дерев’яною перголою, прикрашеною святковими гірляндами з теплим світлом. На перголі також висять декоративні ялинкові кульки та блискучі стрічки.

Навколо гриля розташовані м'які плетені крісла з пухнастими пледами та декоративними подушками з різдвяними візерунками. Поруч стоїть невеликий дерев’яний стіл, накритий червоно-білою скатертиною, на якому розставлені келихи для вина, печиво в формі ялинок і свічки в скляних ліхтариках.

Земля вкрита легким шаром снігу, який м’яко виблискує в світлі гірлянд. Уздовж огорожі встановлені ліхтарі у формі оленів і сніговиків. У кутку подвір’я стоїть маленька ялинка в горщику, прикрашена різнокольоровими вогниками та рукотворними іграшками. Легка музика з колядками доноситься з дому, додаючи теплоти до загальної картини.

Важко повірити в те, що це зробила людина, яка не любить Різдво. 

– Олівер, це неймовірно гарно! – Вирішую першою прокоментувати його роботу. 

– Повністю згодна з Лін, – Каже Лексі. 

– Я й не знала, що ти так вмієш, Девіс. – Мейсі. 

Ми всі зайняли місця і Олівер почав смажити м'ясо. Дим від гриля змішався зі свіжим зимовим повітрям, створюючи невимушений і домашній затишок. Це Різдво не таке, як зазвичай, але воно точно не буде жахливим, як я думала спочатку. 

– Давайте вирішимо, де цього року будемо у святкову ніч. – Пропонує Нейт. 

Я звикла святкувати у колі батьків, але вони часто святкували разом, бо батьки зайняті і нікому з них немає діла до свята. Це сумно звучить для мене. Але я впевнена, що вони проводили Різдвяну ніч не менш весело, ніж діти у колі батьків. 

– Давайте у мене, – Олівер. – Будинок великий.

– Що це з тобою? Ти забороняв нам збиратися у твоєму будинку. 

– Кохання дійсно змінює людей, – Лексі штурхає Нейта локтем в бок. 

– Якщо не хочете…

– Ми хочемо! – Вигукує Нейт. – Я просто здивувався, а не сказав, що проти. 

– Тоді ялинку купуєш ти, – Олівер спустошує свій келих. 

– Добре. Скільки метрів в тебе стеля? 

– Ні, навіть не думай! Маленьку, або ж середню ялинку! 

– Я хочу до стелі. 

– Тоді сам будеш прикрашати. 

– Отже, середнього розміру? Я куплю, не проблема. 

В них такі кумедні стосунки. Вони більше схожі на братів, а не на друзів. 

– Скільки ви вже товаришуєте? – Неочікувано питаю. 

– Гм… дай подумати, – Нейт поправляє шапку. – Ми з Олівером вже десь дванадцять років, а з рештою п'ятий рік. 

– Ого, нічого собі. 

– Неймовірно! – Джуді так само здивована. – Нейт, як ти стільки витримав? Характер Олівера бажає кращого. 

– Агов! 

– Повір мені, я сам не знаю. 

Ми починаємо сміятися і лише Оліверу не смішно. 

– В нас вино закінчилося, я піду принесу! – Встає і йде до будинку. 

– Я допоможу йому. – Кажу я, та не думаю, що мене почули через сміх. 

Поспіхом пройшла на кухню і побачила, як Девіс вмиває обличчя водою з-під крана. 

– Ти в порядку? – Здригається. 

– Лін? Ти чому прийшла? – Знаходить полотенце і витирає обличчя. 

– Допомогти тобі. 

– З чим? 

– Ти не відповів на моє запитання.

– Я в порядку, просто трохи замерз. 

– Чому не сказав? Нам потрібно зайти до будинку і продовжити тут.

– Не хотів псувати атмосферу. 

– Дурник. 

– Закоханий дурник, – Знову виправляє мене і я посміхаюся. – Нас чекають, давай підемо..

Вимикаю свій розум і вирішую діяти за покликом серця. 

– Нехай ще трохи зачекають. – Роблю крок до нього, стаю навшпиньки і цілую.

За мить Олівер відсторонився від мене.