Читати книгу - "ОстаннІ ПовІдомлення , Arachne "

На краю столу лежала фотографія Алекса Макгрея. Його обличчя, спокійне та впевнене, дивилося на Лукаса з паперу. Примари минулого не давали йому спокою. Алекс зник два роки тому, та його тіло так і не знайшли.

"Чи може Алекс все ще бути живим?"

Лукас провів рукою по фотографіях, наче сподіваючись знайти відповідь серед старих доказів. Але щоразу повертався до того самого питання: хто стояв за зникненням Алекса насправді?

Цей заарештований чоловік явно знав про злочини надто багато, але чому він так легко здався? Чому з таким спокоєм прийняв свою долю?

Лукас відкинувся на спинку крісла, глянувши в стелю.

— Що, якщо ти всього лише пішака? - прошепотів він. — Що, якщо справжній організатор ще на волі?

Ця думка роз'їдала його. Все виглядало надто просто. Заарештований не пояснив своїх мотивів до кінця, він не сказав жодного слова про угоду з Алексом, про таємничу угоду, через яку той зник.

— Алексе... де ти? Що сталося з тобою?

Лукас підвівся і підійшов до вікна, дивлячись на порожні вулиці. Він знав, що багато хто вважав справу закритою, але в душі відчував, що це не так. Мовчання, що залишилося після визнання "Мисливця", кричало голосніше за будь-які слова.

"Він все ще там. Справжній організатор цієї гри. І він спостерігає."

Сніг падав так само повільно, вкриваючи місто мертвою тишею. Але для Лукаса це була лише пауза. Він знав, що фінал ще не настав.

Ранок почався з крижаного вітру та безмовного снігу, який продовжував укривати місто. Лукас прокинувся рано, відчуваючи глухий тягар у грудях. Ніч не принесла йому полегшення, тільки нові питання та страх, що все ще не завершено. Він прийшов на ділянку з відчуттям, що сьогодні щось зміниться, і мав рацію.

Щойно він увійшов до будівлі, його зустрів сержант Бен Холл. Обличчя Холла було блідим, а очі сповнені занепокоєння.

- Слоуне, тобі треба піти зі мною, - сказав він тихо. - Це терміново.

Лукас насторожився, але пішов за ним. Вони йшли порожніми коридорами ділянки, і з кожним кроком у грудях Лукаса наростало передчуття біди.

Коли вони підійшли до камери, де утримувався заарештований, Лукас побачив, що двері вже відчинені. Декілька офіцерів стояли навколо, їхні обличчя були похмурими, а в повітрі лунав запах розчарування та тривоги.

Лукас заглянув усередину і завмер. На підлозі камери лежав чоловік, його тіло було нерухоме, а в руках затиснутий шматок паперу. Надто пізно.

- Він наклав на себе руки цієї ночі, - тихо сказав Холл. — Ми намагалися... та не встигли.

Лукас сів поруч із тілом і обережно витяг папір із рук мерця. Вона була пом'ята, але слова на ній були написані рівно і чітко:

"Я всього лише пішака."

Лукас відчув, як усередині все стислося. Його руки стиснулися в кулаки, а погляд загострився.

- Чорт, - видихнув він, повільно випростуючись. - Він знав.

Холл насупився, дивлячись на записку.

- Що це означає? Він сказав, що вбив усіх, а тепер це?

Лукас відвернувся від тіла, насилу стримуючи гнів.

— Це означає, що він був лише частиною чогось більшого. Хтось використав його, і він це розумів. Це не було його грою. Він виконав свою роль і знав, що на нього чекає кінець.

Клер з'явилася у дверях камери, її обличчя було блідим і зляканим. Вона глянула на Лукаса, потім на тіло, і її очі сповнилися сльозами.

— Що це означає, Лукасе?

Він стиснув зуби, дивлячись на неї з холодною рішучістю.

- Це означає, що все ще не закінчено. Справжній убивця на волі. Він спостерігав за нами весь цей час та маніпулював нами.

Клер похитала головою, її голос затремтів.

— Значить, він ще там?

Лукас кивнув, його очі стали твердими.

- Так. І він лише почав.

Кабінет Лукаса знову поринув у похмуру безмовність. Він сидів за столом, перед ним лежала записка. Слова "Я всього лише пішака" немов пропалювали його розум. Все стало ще важче. Хто був ляльководом, який стояв за цим усім?

Лукас зрозумів одне: справжній "Мисливець" все ще грає, і тепер вони усі в його руках. Але він не збирався здаватися.

— Я знайду тебе, хоч би хто ти був, — прошепотів Лукас, стискаючи записку. — Гра ще не закінчена.

Лукас сидів за своїм столом, приглушене світло лампи висвітлювало записку перед ним. Слова "Я лише пішака" були простими, але кожна буква різала по серцю. Тиша в кабінеті була майже приголомшливою, лише слабкий шум за вікнами — завивання вітру і шарудіння снігу, що падав, нагадував про світ зовні.

Смерть заарештованого та його визнання відкрили нову страшну істину: справжній убивця все ще на волі. І він продовжує грати у свою витончену гру, маніпулюючи людьми, змушуючи їх вірити у брехню.

Лукас зчепив пальці і стиснув руки так, що кісточки побіліли.

- Він використовує людей як маріонеток, - тихо промовив він, не відриваючи погляду від записки. — Ця людина, яка назвалася "Мисливцем", була лише інструментом. Справжній убивця ховався весь цей час за ним.

Думки стрімко пролітали в голові. Усі вбивства, пастки, сліди — все було продумано до найдрібніших деталей. Кожен крок був ретельно розрахований, щоб збити їх зі шляху.

"Чому він зробив це? Чому він дозволив йому здатися і померти? Це не кінець. Це ще одна ланка в ланцюзі."

Двері кабінету прочинилися, і ввійшла Клер. Її обличчя було блідим, погляд зляканим. Вона повільно підійшла до столу і зупинилася, дивлячись на записку.

- Це доводить, що він все ще там, так? — спитала вона тихо.

Лукас кивнув головою, не відриваючи погляду від записки.

- Так. Він спостерігав за нами. Він знав, що ми заарештуємо цього чоловіка. Він хотів, щоб ми думали, що все скінчено. А тепер він хоче, щоб ми зрозуміли: він все ще тут.

Клер важко зітхнула і опустилася на стілець навпроти.

- Але навіщо? Навіщо далі? Він досяг свого. Він переміг.

Лукас похитав головою, його голос звучав глухо, але стримано.

- Ні. Він ще не закінчив. Він не хоче просто вбивати. Він хоче довести, що контролює все. Навіть наші думки.