read-books.club » Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV 📚 - Українською

Читати книгу - "Крига. Частини ІII–ІV"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крига. Частини ІII–ІV" автора Яцек Дукай. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 247
Перейти на сторінку:
і…

— Бурульник на острові Ольхон?

— Так. Ви…

— То ся…

— Ах! Із задоволенням!

— Завтра…

— Одразу ж уранці.

Професор Юркат вибрався з розкопу. — Уфф! — Він вийняв нотатник, лизнув олівець. — Чотири й сім, як бритвою полоснув.

Проте, коли йшлося назад до сходів, доктор Тесла кожні кілька кроків зупинявся, встромлюючи з-над голови з усього розмаху у тверде підложжя термометричний кий і відчитуючи після довгої хвилі покази на горизонтальній шкалі.

— Усі мені повторюють, щоби начуватися, — відповів він на запитання. — Як нам тут ґляцій раптом виморозиться перед сходами…

— Смертельна пастка.

— C’est la vie sur les Routes des Mammouths.

Відтак поїхалося на обід до ресторану Варшавського готелю, де домовилося із паном Поченґлом: на вчорашню записку із запрошенням він сьогодні лаконічно відповів, повідомивши місце й годину. Виявилося, однак, що це марна трата часу.

Ресторан, звісно ж, не містився на першому поверсі. Крізь подвійні мороскляні тахлі з високого поверху виднівся імлистий бульвар і виринала з туману колонада чоловічої лазні. Між згаслими вже коминами наступного будинку висів лютий. Порошив сніг, й увесь злитий зі змінених барв образ міста, розм’якшений іще світлом тьмічок на столиках, нагадував рухому ілюстрацію до казки Андерсена. Сілося біля зарезервованого столика, заставленого на двох. Старший кельнер, убраний у фрак грек із сивенькою бородою, хутко приніс карту вин; на пласкому підносі він подав конверт. Вийнялося добре вже знану візитну картку Порфірія Поченґла. «Прошу вибачити, нагальна обставина, перенесімо справу на завтра», — написав він на звороті. Але ж завтра їдеться на Байкал! Розгнівано замовилося три багаті страви й пляшку каліфорнійського Цінфандела, Сонома 1919 року, просто із Сан-Франциско via Владивосток. Ламаючи хліб, подумалося про батька, який у тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятому ходив уже Шляхами Мамутів. Ну добре, отримує він помилування, вирок водворения стає на заваді його поверненню до Європи, — але чому він іде назад, на північ, поміж лютих? Чи, може, він справді щиро повірив у містичне белькотіння Мартина? Судячи з оповіді Вульки-Вулькевича, батько тоді потрапив, радше, в політичне товариство; зрештою, чи каторга бодай трохи вилікувала його від політики?

Ледве впоралося з неаполітанським супом, як у ресторані потемніло, наче в грудневі сутінки. Залою прокотився гомін; відвідувачі гукали, щоб їм принесли тьмічки. Визирнулося у місто. Чёрное Сияние чорніло на небі зі сходу до заходу — вже не мерехтливі тьмітелка, смуги темних барв, а плями монолітної темряви, мов дірки на небосхилі, з яких виливається рідке вугілля. Тунґетитова біжутерія світилася дедалі інтенсивніше. На відкритих крижлізних частинах будівель, транспортних засобів, ліхтарів, на крижлізно-тунґетитових рекламах торговельних домів, банків й асекураційних товариств розщеплювалися довгі коси веселок, проникаючи крізь імлу й забарвлюючи її по-павиному, коралово. Навіть потьміти лютовців, які обідали у Варшавському готелі, хворобливо опухли. Кельнери пройшли уздовж вікон, установлюючи на підвіконнях ряди тьмічок. Затягнувши відтак важкі завіси, вони запалили тьмічки. Світіні від їхнього заслоненого тьмітла прояснили залу. Не надто розумілося принципи чорної фізики. Чи не вистачило б відтяти саме тьмітло Сяйв? Чим одне тьмітло відрізняється від іншого? Чи й справді, хвилі тьмітла, на відміну від світлових хвиль, не додаються чи гаснуть, а — в и т і с н яю т ь одні одних? Але ж це взагалі не хвилі, не тут, не в Краї Криги. Повернулося найперше питання чорної фізики: чи пустка, відсутність — відсутність світла, себто те, чого не існує, — може впливати на те, що існує? Небуття — витісняти буття? Червоне вино, пропалене яскравою світінню, фарбувало скатертину й тарілки малиновою аквареллю. Піднеслося келих перед очі. Від столика за три вікна далі йшов шпакуватий джентльмен у немодному двобортному сурдуті дев’ятнадцятого століття, із мороскляним моноклем в оці, нервово бгаючи в пальцях білу хустину. Ого! Чи пана Щекєльніковa слід уже брати із собою і до ресторану? Непомітно схопилося ніж від ростбіфа.

— Пан Ґерославський?

— Ми знайомі?

— Ні. Але — чи дозволите?

— Я чекаю на певну особу.

— Вибачте. — Попеляста потьміта хвилювалася навколо нього, немов дим навколо полум’я. Він дивився білобарвним оком крізь монокль із дикою жадібністю. — Схожість непомильна, так, — ви той його син.

— Ви були знайомі з Філіпом Ґерославським?

— Дозвольте представитися — Ізидор Хрущинський.

Всталося, потислося йому руку.

— Бенедикт Ґерославський.

— Я залишаюся боржником вашого батька. Коли матимете час, — він вийняв футляр для візитних карток, — запрошую. Сам я тепер із клієнтом. — Він озирнувся через плече.

«Хрущинский & Сыновья, Склады Спирта, Проспект Туманный 2».

— Й ось так ви мене з якогось дива — впізнали?

— Бачите, — обвів він жестом руки з хустиною залу в світінях, — тепер такі речі трапляються. — Він кивнув. — Але… остерігайтеся Пілсудського.

— Вибачте?..

— Він прийде за вами.

Сховалося його картку разом із карткою Поченґла.

«Тепер такі речі трапляються». Тепер — себто під Сяйвом? Після виходу з Варшавського побачилося вулицю, перетворену на тунель тьмітла, в якому перевалювалася сіробарвними бовванами густа імла, а в ній мляво мерехтіли світла саней і ліхтарів. За шибами всіх вікон обабіч палали тьмічки. У небі над Іркутськом висіла велика гора оніксу. Навіть бубон глашатаев з-за будівлі лазні бив квапливіше, ніж зазвичай.

Сілося у сани, загорнулося у шкури, мороз щипав у щоки, розігріті алкоголем.

— Навіщо вони палять ті тьмічки, га?

— Господин, не дивіться, — гаркнув Чинґіз Щекєльніков.

— Що?

— Господин, одягніть ці кляті окуляри. Це шкідливо для здоров’я.

— Але навіщо тьмічки?

— А ви бачили тіні від Чорного Сяйва?

Піднялося руку в рукавиці над колінами. Бліда світінь лягла на нерівно підгорнутій бараниці. Спочатку вона тільки тремтіла на пругах, звиваючись неритмічно й пухнучи назовні, як кожна звичайна світінь. Але минулося кілька холодних вдихів — і почало добачатися у її формі та метаморфозах форми клопіткі значення, підозріле кореспондування óбразу із думкою. Ось профіль обличчя — чий? — Уже передчувається, уже знається. А це купинá розщеплених блискавок. А це прямокутна банкнота. Револьвер. Знову обличчя.

— Сонные рабы кажуть, що так починається.

— Що?

— Необхідність. — Він схопив за руку й брутально потягнув її униз, гасячи світінь. — Значит, правда драна.

Їхалося через занурене в імлу й неприродну темряву Місто Криги, під післяполуденним Сонцем, під метеорологічним явищем тьмідини. Навіть люті мали барву попелу (на моросклі вона стікала з них у сніг і парувала в небо). Озирнулося на вежу Сибирьхожета. Її

1 ... 36 37 38 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крига. Частини ІII–ІV», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крига. Частини ІII–ІV"