Читати книгу - "Крига. Частини ІII–ІV"

— Ви підключите помпи тьмідини безпосередньо до Шляхів Мамутів.

Він похитав головою чи то на «так», чи то на «ні».

— Тут відкривається більше можливостей. Поки що я волію не переборщувати.

Відбулася зміна серед копачів, двійко нових стрибнули на місце втомлених робітників. Ті, видершись на поверхню, вхопили пляшки й потягнули добрячі ковтки. Із просяклих вологою сорочок парував піт.

— Вони там не мерзнуть?

— Це феномени сибірського льоду. Запитайте пана професора, це його царина. Клімєнт Руфіновіч! Яка температура?

— Чотири кома сім, тримається. — Старий узяв записник під пахву, протер рукавом окуляри й вказав огризком олівця на драбину, покладену під стіною. — Я зараз спущуся на замір, побачимо, чи щось змінилося. Що сказав Павєл Павловіч? — спитав він Теслу.

— Нічого не вийде, він боїться, що все впаде йому на голову.

Поглянулося здивовано.

— Ми думали про прискорення робіт завдяки застосуванню невеликих зарядів вибухівки на скельних породах, — зітхнув Нікола Тесла. — Професор каже, що він ужив цей метод у Якутську.

— Щоправда, не під стоячою будівлею, — визнав професор Юркат.

— Чи не мудріше було б розтопити ґрунт? — спиталося.

Клімєнт Руфіновіч посміхнувся у вуса.

— Ну, тільки це найнадійніший спосіб обвалити на себе всю будівлю. Простіше керувати потужністю точкового вибуху, ніж вогнем у землі. Але це питання взагалі не стоїть. Ви бачите цей лід?

— Який?

Сивий старий підійшов до блока й вказав на протилежну стінку колодязя, на глибині якихось чотирьох аршинов від поверхні.

— Бачите, як у цьому перерізі проходять крізь землю жили й опори, й цілі стіни криги? Як змінюється її барва? Ось тут, під піском і жорствою ми маємо шари глинистого лосняку, а знову там молочно-біла жила, що так світиться, — це кришталева, квітчаста крига.

Він подибав на звалище й повернувся із чималою грудкою глинокриги. Показав: на прямому боці, зрізаному, мов у геометричної фіґури, укладалися у мозаїку кришталеві зірочки, іскристі пуп’янки льоду.

— Крига буває різна. Ви думаєте, що тут йдеться про замерзлу воду? Я міг би показати вам місця, де вода бухкає ґейзерами із крижаної землі при мінус шістдесяти градусах. А знову ж, коли б’єш фундаменти у вічній мерзлоті, то чекаєш, щоб випіт замерз, і щойно тоді куєш лід. У землі творяться нові протоки, нові крижані бар’єри, які перенаправляють потоки води. Крига сама собі шалює стіни. Так само й тут: при чотирьох градусах будь-чого вистачить, щоб відкрити воді новий вихід, і ми мали б тут справжній колодязь — залитий аж до точки замерзання. Треба було б видовбувати заново.

— При чотирьох градусах?

— Ха! — загорівся Клімєнт Руфіновіч. — У тридцятих роках минулого століття Російсько-американська компанія замовила в Якутську дослідження глибини мерзлоти. Купець Шерґін почав бити шурф у дворі свого будинку: він ішов як ми, перевіряючи шари й вимірюючи теплоту. Після кільканадцяти аршинов компанія перестала давати йому гроші, бо не було жодних змін: усе чотири градуси нижче нуля і чотири градуси нижче нуля. Але Шерґін заповзявся, платив із власної кишені; що глибше, тим дорожче. Сорок, п’ятдесят аршинов. Шістдесят. Сімдесят. Незмінно чотири градуси. Бідака збанкрутував, але ні до чого не докопався.

— До якої глибини він дійшов?

— Сто шістдесят три аршины. Й далі чотири градуси нижче нуля. Ті колодязі, зрештою, можна оглянути, коли хто заїде до Якутська. — Професор підніс уламок льоду до світла. — Бачте, це справжній філософський камінь, твердий горішок для пізнання. У будь-якому місці на Землі, на будь-якій глибині, незалежно від температури поверхні — чотири градуси нижче нуля. Робітники в копальнях Сибирьхожета насправді живуть у штольнях, бо навіть при найсуворіших морозах там температура ніяк не змінюється: усе чотири й чотири.

— Мгм, а на Шляхах Мамутів?

— Отож-то! Це виклик! Побачити лютого під землею, тобто виміряти його в перерізі, коли він пересувається Шляхом, перш ніж він виморозиться на поверхню чорною кригою, — дослідити його раніше, під, під, у середовищі ґранітів, пісковиків і кременів, розтягнутого ґрадієнтами температур не в повітрі, а в намулах, глинах, вапняках!

… У мерзлоті все записано. Що ми про неї знаємо, крім того, що вона була тут мільйони років? Може, якісь люті вже колись відвідали Землю, а вічна мерзлота — це їхні рештки, підземний, віком мільйони років бурульник? Може, вона сама по собі, байдуже фізичне явище, мертвий осередок, який лише будучи вдарений відповідним матеріалом, і з відповідною силою, — як у тисяча дев’ятсот восьмому, — резонує і збурюється, на ньому підіймаються хвилі, немов хвилі на морі, — й так «народжуються» люті?..

Mademoiselle Філіпов згорнула папери й, прошепотівши щось на вухо згорбленому Теслі, поквапилася до виходу із сувоями під пахвою.

Професор гукнув робітників. Вони урвали видовбування, вхопилися за драбину. Посапуючи, він спустився у колодязь.

— Ориґінал, — пробурмотілося. — І давно він так «полює» на лютих?

— Від самого початку, — сказав Нікола Тесла. — Але що це ви такий похмурий? Певно знову доведеться вас знетьміднити до самого дна, щоб ви усмішку із себе викресали. — Він ухопив попід руку й потягнув за дві колони далі. — Пане Бенедикте, я зовсім не забув про вашого батька. Ви схилилися до одного методу, й може й справді дійде до того, що ми відправимо вас у Сибір з якоюсь помпою тьмідини для використання у польових умовах, сподіваючись, що вам пощастить нишком її протягти під оком Міністерства Зими й застосувати якось крадькома на батькові. Але цей шлях має незначні шанси на успіх, погодьтеся. Прошу не боятися, я ітиму й у цьому напрямку також; зазирніть через кілька днів, коли ми вирушимо з роботою у лабораторію нагорі. А тим часом дозвольте мені пошукати інші рішення. Прошу вірити мені. Це, — він вказав палицею на колодязь, — я хотів вам показати, бо якщо все вдасться… можливо, жодної артилерії, жодної зброї на лютих ми не потребуватимемо, й не треба буде осібно розморожувати Батька Мороза. Дайте мені час, щоб перевірити певні гіпотези. Завтра я їду на Байкал, там, як я чув, якісь біологи провадять стрижневе буріння на кілька десятків аршинов, кажуть, можна побачити коріння ольхонського бурульника в кризі озера. Професор Юркат стверджує, що в Томському технологічному інституті німці вимірюють щільність і розклад мерзлоти на підставі змін електричного опору в прямовисних зондах; я спорядив теслектрометр із соляною батареєю