Читати книгу - "Це не моя справа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я витріщився на нього.
— Але ж, послухайте: якщо вони погрожують Меррівезеру, то це стосується і вас!
— Мене погрозами не залякаєш, — спокійно озвався він. — Запевняю вас — такими методами мене від справи не усунеш. Якщо ви все ще потребуєте моїх послуг, то я готовий до співпраці.
Я приязно йому посміхнувся, раптом відчувши до нього непереборну симпатію.
— Звісно ж — продовжуйте ваше розслідування! Чи попередні умови вас влаштовують?
Він глипнув на мене і, затинаючись, промовив:
— Т-так, звісно, містере Гармасе, але вони і так були надто щедрі, тож я готовий...
— Тепер ви отримаєте те, що мав би отримати Мерріверзер — і покінчімо з цим! — твердо сказав я. — Але не припускайтеся помилок: вам слід буде відпрацювати свої гроші. Я ще багато чого не розповів вашому босу, тож маю намір зараз викласти усе вам, і вже тоді вирішуйте, займатися цією справою чи ні.
— Дякую, сер! — озвався нишпорка, й обличчя його просвітліло. — Але спочатку я вам також дещо повідомлю. Я бачив молоду рудоволосу леді. Вона виходила минулої ночі з котеджу. По неї приїхав чорно-жовтий «бентлі». Я чітко її бачив. Вона сіла в авто, яке поїхало у напрямку Лондона; на жаль, я не встиг поїхати за ними.
— Гаразд, — сказав я, — можливо, вона просто вирішила прокататися у Лондон. Поспостерігайте за тим котеджем ще деякий час. А тепер послухайте, що я вам розкажу.
І я розповів йому все — не оминаючи убивства Медж Кеннітт та нападу на мене. Оповів про Джейкобі та його дружину Сельму і про появу Джуліуса Коула в клубі.
— Здається, це все, — завершив я. — Ці хлопці — небезпечні бандити. Вам слід бути вкрай обережним.
Скидалося на те, що він мене навіть не слухав.
— Я радий, сер, що ви довірилися мені, — сказав Литтлджонс, підводячись. — Гадаю, за день-два я вже матиму, що вам доповісти. Поки що не хочу це обговорювати, але дещо з того, що ви сказали, може дати мені зачіпку, яку я шукав. Зв’яжуся з вами зовсім скоро.
— Агов! — гукнув я, коли він, узявши свого капелюха, попрямував до дверей. — А що там із Джуліусом Коулом? Приїхав він у Лейкем?
— Він прибув туди три дні тому і зупинився у місіс Брембі, — озвався Литтлджонс, відчиняючи двері. — За день-два в мене вже будуть для вас новини.
І він вийшов, не дочекавшись, доки я ще раз попрошу його бути обережним.
Розділ XVI
Через два дні я, весь побитий та у синцях, але з колишньою затятістю та злий, як чорт, повернувся у «Савой».
Крістал уже чекала там на мене. Номер був буквально завалений квітами, їхній аромат паморочив голову. У відерку з льодом виднілася пляшка шампанського. Бракувало лише духового оркестру, який би вшкварив туш, та лорда-мера, щоб цілковито відтворити атмосферу урочистого повернення додому.
— Коханий! — вигукнула Крістал, вішаючись мені на шию і роблячи все, щоби задушити мене в обіймах. — З поверненням тебе!
— А хто платить за шампанське? — вимогливо спитав я, відсторонюючи її руки.
— Ти, любий! — життєрадісно відповіла жінка. — Відкоркуймо ж його та випиймо за твоє здоров’я! Мені аж у горлі пересохло!
— Ми не будемо пити шампанське за сім фунтів пляшка, — з притиском сказав я. — Воно повернеться туди, звідкіля його принесли. Гадаю, за квіти теж платитиму я?
— Я знала, що ти не будеш проти! — озвалася Крістал, вкладаючи свою руку в мою і притискаючись щокою до мого плеча. — Якщо вони тобі не подобаються, то я заберу їх додому, але тобі все-таки доведеться за них заплатити, бо в мене якраз зараз трохи сутужно з грошима. Але ж вони так прикрашають кімнату, правда?
— Звісно ж, і вони неабияк підчистять мою банківську картку! Це наче бути одруженим! А тепер посидь-но спокійно і дай мені можливість переглянути пошту. Я не переглядав її вже чотири дні: доведеться надолужувати згаяне.
— О, для цього ще буде купа часу! — мовила вона. — Хіба ти не радий мене бачити? Ти ж мене навіть іще не поцілував!
Я чмокнув її.
— А тепер присядь-но і посидь хоч кілька хвилин тихо.
— Я кохаю тебе, Стіве, навіть попри знівечене обличчя, — провадила вона далі, всідаючись мені на коліна. — Шкода, що ти такий неромантичний!
— Дуже люб’язно з твого боку називати це обличчям! — сказав я, глянувши у дзеркало і скривившись. — Шкода, що я не такий, як тобі треба. Тобі краще було би зв’язатися із Френком Сінатрою, якщо тобі так бракує романтики.
Вона безнадійно знизала плечима.
— Принаймні за тебе мені не треба боротися, — зронила вона. — Це — єдина перевага, яку отримує дівчина, маючи справу з таким млявим типом, як ти.
— Якось я доведу тобі, що в моїх жилах тече кров, а не вода — і то гаряча! — пообіцяв я їй, посміхаючись.
Узявся до своєї пошти, посортував її. Прочитав листа від Меррівезера з мільйоном вибачень та рішучою відмовою вести справу далі. Була також записка від Коррідана, в якій той вітав мене з одужанням і висловлював сподівання, що я нарешті заберуся додому,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це не моя справа», після закриття браузера.