read-books.club » Пригодницькі книги » Чи любите ви Вагнера? 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чи любите ви Вагнера?" автора Жан Саніта. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 55
Перейти на сторінку:

Не дивлячись на людей, що тільки зараз зрозуміли, в чому річ і остаточно скинули заціпеніння, він прожогом майнув до виходу, лишивши на прилавку сорок су.

На тротуарі перед дверима його наздогнав Арсен. Вони обоє здригнулися: Жежен — побачивши Арсена, про якого зовсім забув, а Арсен — побачивши Жежена, що вийшов з «Кафе де Парі», шикарного і недосяжного для нього закладу.

— Арсен!

— «Арсен, Арсен!» Ти що, вік мене не бачив? Знаєш добре, що ми домовились зустрітися. Чи ти забув про це? Кажи!

— Ні, Арсене, запевняю, що ні!

— Матері твоїй чорт! Цікаво, що ти тут робив, в оцій конторі. Чи тобі, може, там надавали стусанів під сідало?

Жежен не відповів, він гарячково думав, як йому зараз викрутитись. Його глибоко посаджені поросячі очиці під кущами брів полохливо і злодійкувато бігали, наче у заводної ляльки. Він непевно підніс руку до підборіддя, і з цього знайомого жеста Арсен вгадав розгубленість свого товариша. Оце раптове хвилювання, оці напружені вилиці, блідість, яка залила його риб'яче обличчя, не лишали ніяких сумнівів, що Жежен щось накоїв і нервує.

Арсен сухо запитав:

— Дозволь поцікавитися, Жежене: що ти там робив, в отому задрипаному кафешантані?

Жежен щось невиразно промимрив, рушив був у напрямку Галері де Жод, зупинився, озирнувся на Арсена, знову зробив крок уперед, нарешті став і, простягнувши до товариша руки, заволав:

— Арсене, я все тобі поясню цього вечора, але зараз пусти мене. Ти сам побачиш, просто будеш вражений. Будь певен, я побачусь з тобою о другій годині у Жюстена. Але зараз я не можу з тобою йти… я… це дуже важливо для нас обох! У мене тут одна справа. Ласий шматочок, я хочу зробити тобі сюрприз, Арсене!

Його слова звучали нещиро. Він це добре розумів, і чим більше прагнув надати їм переконливості, тим більше відчувалася брехня.

Арсен наздогнав його за два кроки. Він витяг руки з кишень пальта і схопив Жежена за вилоги куртки:

— Ти вважаєш мене за йолопа? Кажи!

Арсен повільно цідив слово, майже не розтуляючи рота.

— Я ж тебе знаю, як облупленого. Ще тоді, коли ти пішов, я помітив щось підозріле. У тебе був такий невинний вигляд, як у брильянта на вісімдесят каратів. Ти вже тоді щось надумав, ще під час сніданку, бо реготав як дурний. Так у тебе, значить, справа? Щось клюнуло? І ти мені нічого про це не сказав? Ні сьогодні вранці, ні зараз? Ну, Жежене, друже, викладай усе по-щирості, поки я не розсердився, чорти його батьку! Ти чуєш? Ти знову встругнув якусь підлість? Чи лише збираєшся це зробити? Ну, давай, розколюйся.

Нетутешня вимова ще більше підкреслювала роздратованість Арсена. Жежен відчув страх. Лише одна думка краяла його мозок: тікати, негайно, тікати, врятувати будь-що свою шкуру, поки не пізно.

Зацікавлені цією сценою, біля них зупинилося п'ять чи шість вуличних роззяв. Один з них уже хотів втрутитися і з виглядом арбітра попрямував був до них. Але погляд Арсена зупинив його.

— Слухай, коли ти…

Арсен не скінчив. Він раптом усе зрозумів, Оголошення! Оголошення, яке так уважно читав Жежен. Оголошення, що штовхнуло на підлість.

«Таку твою мать, цей виродок, напевне, зустрів того залізничника і виказав бошам. Покидьок, він продав нещасного тим різникам. І в той час, коли я з шкури ліз, щоб роздобути жратви, аби напхати його сивушне черево, цей пан спокійно шпигував. Як я помилився! Не міг здогадатися раніше, що цей брехливий підлий тип здатний на все. Смердючий гній!»

Арсен аж задихався од гніву й відчаю.

І раптом він зрозумів, що мусить зробити. Вбити Жежена! Він ясно ще не знав чому, але вбити треба. Може, тому, що він, Арсен, не любив поліцію, однаково, яку: і французьку, і німецьку; може, тому що ненавидів донощиків. А може, через те, що інстинктивно був на боці всіх тих, кого оголошено поза законом. Може й тому, що його дід загинув під Седаном, а батько під Верденом. Або просто тому, що не втратив чесності. Можливо ж, усе разом. Можливо…

Він сунув руку в кишеню.

Приголомшений Жежен навіть не намагався тікати, не опирався і не благав. Арсен про все здогадався, отже, кінець; він зараз його уб'є. Жежен наче примирився з вироком і спокійно чекав його виконання. Але насправді страх паралізував його тіло і відібрав мову, він не міг навіть ворухнутись.

Арсен висмикнув з кишені пальта руку з ножем і одночасно натиснув пружину. Почулося клацання і лезо, погрозливо блиснувши, вискочило з рогової ручки.

Юрба роззяв, що скупчилася навколо них, тривожно загомоніла. Пронизливо закричала якась жінка.

Арсен ударив. Блискуче лезо прорізало повітря. Секунду Жежен стояв нерухомо, вирячивши очі, з одвислою щелепою, потім повільно, наче уві сні, підніс руки до грудей і, крутнувшись на місці, важко впав на тротуар.

Коло цікавих посунулося назад, хтось почав кликати на допомогу. Арсен машинально кинув на землю торбину, яка висіла при боці, глянув на людей невидющими очима і з ножем у руці поплентався геть, наче сновида. Коло розірвалось, йому дали дорогу, і він вийшов на брук.

Він не помітив наближення чорного автомобіля, що вихорем мчав вулицею. Ліве крило зачепило Арсена. Його підкинуло в повітря, кинуло на протилежний бік вулиці і вдарило головою об грузовик, який стояв обіч тротуару. Він спробував підвестися, але ні руки, ні ноги не слухалися, і Арсен зрозумів: зламано спинний хребет. Тепер він незабаром стрінеться з Жеженом.

Він стулив повіки і став чекати смерті, благаючи, щоб життя залишило його раніше, ніж прийдуть йому на допомогу.

Наче крізь вату він почув шум моторів, вищання гальм, стукіт дверцят і грубі команди чужою мовою. Німці! Він згадав росіянина, на якого теж чигає смерть, і поринув у темну тишу.


* * *

Полковник фон Шульц вийшов з армійської

1 ... 36 37 38 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи любите ви Вагнера?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи любите ви Вагнера?"