Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

Поручник Дуб так з цього усього отетерів, що зопалу випив цілу склянку води, після якої у нього в роті лишився присмак кінської сечі і гноївки. Зовсім ошелешений від пережитого, він дав пейсатому євреєві за цю склянку води п’ять крон і, звертаючись до Швейка, сказав:

— Ти чого вилупив очі, забирайся додому.

За п’ять хвилин Швейк з’явився в штабному вагоні у надпоручника Лукаша, таємничими знаками виманив його з вагона і надворі проінформував:

— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, за п’ять, а найбільше за десять хвилин я буду п’яний, як швець, і спатиму в своєму вагоні. Я б вас просив, щоб ви мене принаймні три години, пане оберлейтенанте, не кликали і не давали жодних розпоряджень, поки я не просплюся. Все в порядку, але мене зловив пан лейтенант Дуб, я йому сказав, що це вода, і мусив на його очах видудлити цілу пляшку коньяку, аби довести, що це дійсно вода. Все в порядку, я нічого не зрадив, як ви бажали, і був обережний, але тепер, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я відчуваю, як в мене відбирає ноги. Звичайно, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я звик пити, бо з паном фельдкуратом Кацом…

— Згинь, бестіє! — вигукнув надпоручник Лукаш, але без всякого гніву, зате поручник Дуб став йому ще на п’ятдесят відсотків менше симпатичним, ніж раніше.

Швейк обережно вліз до свого вагона і, вмощуючись на своїй шинелі, звернувся до фельдфебеля-рахівника і до інших:

— Якось один впився і просив, щоб його не будили…

Сказавши це, повалився набік і захропів.

Алкогольна пара, яку він видихав, незабаром сповнила увесь вагон так, що кухар-окультист Юрайда, втягуючи ніздрями повітря, заявив:

— Чортового батька. Тут відгонить коньяком.

Біля складаного стола сидів волонтер Марек, який нарешті після усіх злигоднів добився звання батальйонного літописця. Тепер про запас комбінував геройські вчинки батальйону, і було видно, що цей погляд у майбутнє неабияк його тішить.

Фельдфебель-рахівник Ванєк з цікавістю слідкував, як волонтер наполегливо пише і при цьому регоче, аж за живіт хапається. Він підвівся і нахилився до волонтера, який почав йому пояснювати:

— Дуже весело писати історію батальйону про запас. Головна справа розгортати події систематично. У всьому мусить бути система.

— Систематична система, — зауважив фельдфебель-рахівник Ванєк, скептично посміхаючись.

— Так, — сказав недбало волонтер, — систематизована систематична система при написанні історії батальйону. Ми не можемо відразу одержати велику перемогу. Це все мусить іти поволі, згідно з певним планом. Наш батальйон не може виграти з одного маху світову війну… Nihil nisi bene[121]. Найголовніше для кожного сумлінного історика, такого, як я, — скласти заздалегідь план наших перемог. Наприклад, я тут змальовую, як наш батальйон — це, можливо, станеться за два місяці — майже перейде російські кордони, міцно укріплені, скажімо, донськими полками ворога, в той час, коли кілька ворожих дивізій обходять наші окопи. На перший погляд здається, що нашому батальйонові ось-ось жаба цицьки дасть і нас розмолотять у дрізки або посічуть на капусту.

Аж тут раптово капітан Заґнер дає такий наказ по нашому батальйону: «Бог не хоче, щоб ми тут загинули, дивіться, куди я буду тікати, то й ви за мною». І наш батальйон драпоне світ за очі. Але ворожа дивізія, яка нас вже обійшла, бачить, що ми, власне, женемося за нею. Вона в страшній паніці починає тікати і без жодного пострілу попадає до рук резервів нашої армії. Отже, саме цим епізодом і почнеться вся історія нашого батальйону. З незначної події, кажучи по-пророчому, пане Ванєку, розвинуться дуже важливі наслідки. Наш батальйон йде від перемоги до перемоги. Буде дуже цікавим, як він нападе на заспаного ворога, до чого, звичайно, потрібно мати стиль «Ілюстрованого воєнного кореспондента», який виходив у Вілемека під час російсько-японської війни. Наш батальйон нападе на табір сплячих ворогів. Кожний наш вояка намітить собі одного ворога і з усієї сили всадить йому багнет у груди. Майстерно нагострений багнет іде, як у масло, лише тут і там тріскає ребро, лише тут і там сплячі вороги тріпочуться усім тілом, на мить вибалушують перелякані, здивовані, але вже зовсім невидющі очі, захарчать і стріпнуть ногами. У ворогів на устах виступає кривава піна. На цьому справа скінчиться, і перемога буде на нашому боці. Або ще краще. Це буде приблизно так місяців за три. Наш батальйон візьме в полон російського царя, але про це, пане Ванєку, розповімо трохи пізніше. Тим часом я мушу наготовити про запас невеличкі епізоди. Вони мають свідчити про безприкладне геройство. Треба буде придумати зовсім нові воєнні терміни, один я вже вигадав. Писатиму про самопожертвену рішучість нашого війська, нашпіґованого осколками гранат. Вибухом ворожої міни одному з наших чотарів, скажімо, 12-ї або 13-ї роти, відірве голову.

— A propos[122], — сказав волонтер, плеснувши себе по лобі, — я мало не забув, пане рахунковий, або, по-цивільному кажучи, пане Ванєку. Ви мусите приставити мені список усіх унтерофіцерів. Назвіть мені якого-небудь фельдфебеля з 12-ї роти. Гоуска? Добре. Отже, тому Гоускові міною відірве голову. Голова відлетить, але тіло зробить ще кілька кроків, націлиться і зіб’є ворожий літак. Зрозуміло, що ці перемоги мусять бути відсвятковані в родинному колі у Шенбрунні. Австрія має дуже багато батальйонів, але найкращий з них саме наш, так що лише заради нього влаштується невелике інтимне свято цісарського дому. Як бачите, з моїх записів я уявляю собі це так: насамперед ерцгерцоґська родина Марії Валерії{48} переселиться заради цього з Валлзее до Шенбрунна. Потім урочистість буде чисто інтимного характеру і відбуватиметься в залі біля цісарської спальні, яка буде освітлена білими свічками, бо, як відомо, при цісарському дворі не люблять електричних лампочок через можливе коротке замикання. А цього наш старенький монарх боїться. О шостій годині вечора почнеться свято на честь і славу нашого батальйону. На цю пору приведуть онуків його величності до зали, яка, власне, належить до покоїв небіжки цісаревої. Тепер питання, хто буде присутній крім цісарської сім’ї. Там мусить бути і буде присутній генеральний ад’ютант цісаря граф Паар. А тому, що на таких родинних і інтимних бенкетах часом комусь робиться погано, я не хочу цим сказати, що граф Паар блюватиме від перепою, але бажано, щоб там був присутній особистий лікар придворний радник доктор Керцель. Заради порядку, щоб чого доброго придворні лакеї не дозволили собі якихось непристойних витівок стосовно придворних дам, присутніх на бенкеті, з’явиться обергофмейстер барон Ледерер, камергер граф Белеґарде і старша придворна дама графиня Бомбель, яка грає між придворними дамами ту ж саму