Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Вона здивовано подивилась на нього. Щось у його словах звучало інакше, ніж вона очікувала.

— Ти правий, — сказала вона тихо. — Ми обидва не готові бути чесними один з одним.

Тут він ступив ще ближче, і їхні погляди знову зустрілися. Цього разу вона не намагалася відвести очі. Вона була готова слухати його.

— Я не хочу грати, Алісо. Я хочу, щоб ми були справжніми, хоча це страшно. Я боюся тебе і боюся втратити те, що ми маємо.

Її серце, яке ще хвилину тому билося від страху, раптом стало спокійним.

— Ти не втратиш мене, Артеме, — сказала вона з посмішкою, яка ледве торкнулась її губ. — Але нам потрібно щось змінити. Ми не можемо бути такими, якими ми є зараз.

Це було перше реальне визнання обох. Вони були на межі чогось нового. Вони ще не знали, що чекає попереду, але їхня зустріч була початком чогось важливого.

— Можливо, нам потрібно дати один одному шанс, — додав Артем, знову з посмішкою, яка була більш щирою, ніж раніше.

Аліса кивнула, відчуваючи, як у її серці з’являється хоч трохи надії.

Розділ 60: Невідоме майбутнє

З того моменту, як Аліса та Артем почали більше відкриватися одне одному, усе стало іншим. Вони більше не приховували своїх емоцій, і хоча ще залишалася купа нерозв’язаних питань, їхні стосунки стали справжніми, без масок. Вони дійсно намагалися зрозуміти один одного, навіть якщо іноді це було важко.

Наступні кілька днів минули швидко, і, хоч здавалося, що все починає налагоджуватись, Аліса відчувала тривогу. Тривогу через своє навчання, через натиск батьків і власні сумніви, які поверталися в моменти самотності.

Артем помітив це. Вони зустрілися після уроків, і він помітив, як її обличчя стало більш змученим, ніж зазвичай.

— Ти знову переживаєш, так? — запитав він, стоячи перед нею, коли вони йшли по коридору школи.

Аліса зітхнула, не знаючи, як відповісти.

— Це все… Я не можу втримати баланс. У мене падають оцінки, і батьки знову на мені тиснуть. Я відчуваю, як вони дивляться на мене, як на когось, хто вже не може бути “ідеальним”. Я не знаю, як їм пояснити, що це не моя провина.

Артем нахмурився, потім тихо сказав:

— Ти не повинна бути ідеальною для всіх. Ти не зобов’язана відповідати чиямось очікуванням. Але якщо хочеш, я допоможу тобі, коли будеш готова прийняти допомогу.

Аліса подивилась на нього, відчуваючи підтримку в його словах, але також й певну слабкість. Вона не була готова здаватися.

— Я знаю, що це так, але я не можу дозволити собі помилятись. Що, якщо я не зможу виправити все? Що, якщо я втратю контроль?

Артем зупинився, взявши її за руку.

— Ми всі не ідеальні. Ти не одна така, Алісо. І це нормально — іноді програвати. Просто не забувай, що це не кінець. Ми разом це пройдемо.

Її серце забилося швидше від його слів, але вона все одно не могла повністю відпустити свої страхи. Вона не могла розв’язати всі проблеми, не могла все контролювати, і це її лякало.

Вечір настав швидко, і Аліса знову опинилась вдома. Батьки, як завжди, були поглинуті своїми справами. Вона тихо увійшла до своєї кімнати і сіла за столом, намагаючись зайнятися домашнім завданням. Але всі ці думки і почуття тільки заплутувалися в її голові.

Знову на її телефоні з’явилося повідомлення від Артема.

«Як ти? Бажаєш прогулятись?»

Аліса підняла очі, засмикала губами. Вона потребувала підтримки, але не була впевнена, чи готова зустрічатися з ним так часто. Вона все ще намагалась знайти баланс між своїм внутрішнім світом і реальністю.

Відповідь прийшла швидко.

«Я буду поруч, якщо ти захочеш поговорити».

Аліса здивовано поглянула на екран, відчуваючи, як серце трохи розцвітає від таких слів. Вона ще не була готова до змін, але тепер у її житті був хтось, хто міг допомогти їй пройти цей шлях. І хоча майбутнє було непевним, і страх перед невідомим залишався, вона знала, що не залишиться одна в цьому світі.

З кожним новим днем вона ставала ближчою до себе та до тих, хто був поруч. Вона почала розуміти, що маски — це лише тимчасова захисна оболонка. І з кожним кроком, вона все більше вчилася бути справжньою.

Розділ 61: Коли все валиться

Аліса завжди знала, як впоратися з труднощами. Вона вміла жонглювати навчанням, відповідати очікуванням батьків і водночас приховувати свою справжню сутність. Але цього разу все йшло не так.

День почався з провалу. Вона проспала, бо допізна намагалася надолужити матеріал, який занедбала через постійні розбірки з Артемом, напруження вдома та власні сумніви. Коли вона забігла в школу, запізнившись на перший урок, погляд вчительки з математики був крижаним.

— Як добре, що ви вирішили приєднатися до нас, пані Ідеальність, — холодно промовила вчителька. — Сідайте і починайте тест. У вас залишилося двадцять хвилин.

Аліса ковтнула клубок у горлі, ковзнула на місце і глянула на завдання. Вперше за довгий час вона не розуміла, що перед нею написано. Руки похололи, а в голові з’явилася паніка.

“Спокійно. Просто зосередься.”

Вона спробувала взяти себе в руки, але час спливав надто швидко. Коли тест забрали, вона зрозуміла: це буде її найгірший результат за весь навчальний рік.

— Алісо, ти що, привид побачила? — пролунав знайомий голос.

Артем.

Він ліниво спирався на шафку у коридорі, скануючи її поглядом. У його очах промайнула цікавість — він одразу зрозумів, що щось не так.

— Відчепися, — буркнула вона, намагаючись пройти повз.

Але він швидко перехопив її за зап’ястя.

— Стоп. Що сталося?

— Нічого, — різко відповіла вона, але в голосі пролунала надломленість.

Артем примружився, ніби намагався розгадати її, і це тільки ще більше дратувало.

— Ти ж знаєш, що брешеш, — спокійно сказав він.

Аліса відчула, як у грудях знову піднялася хвиля емоцій. Втома, страх, злість — усе разом. Вона вирвала руку і глянула йому просто у вічі.