Читати книгу - "Воно"

вийшли з-під контролю, і він подумав: «Це ще один фокус, ще одна ілюзія, вона в Англії, і ще один Його дешевий трюк, бо Воно налякане, авжеж, Воно може бути вже не таким самовпевненим, як тоді, коли прикликало їх назад, та й справді, Білле, отямся — скільки ще в світі є шкіряних сумочок із довгими лямками? Мільйон? Десять мільйонів?»

Можливо, й більше. Але така була лиш одна. Він купив її для Одри в магазині шкіряних товарів, коли з приймача в підсобці чулася «Літня ніч у Саусаліто».

— Білле?

На його плече лягла рука Беверлі й потрусила його — десь там, удалині, за двадцять сім років.

— Як звався той гурт, що співав «Літню ніч у Саусаліто»? Річі має знати.

— А, точно, — спокійно сказав Білл у налякане обличчя Річі, який дивився на нього широко розплющеними очима. Він посміхнувся. — «Дізель». Ось що значить згадати все.

— Білле, що сталося? — прошепотів Річі.

Білл закричав. Він вихопив у Беверлі сірники, запалив одного й висмикнув сумочку з рук Бена.

— Господи, Білле, що?..

Він розстебнув сумочку й перевернув її. Те, що з неї посипалося, було настільки характерним для Одри, що він навіть не зміг крикнути, бо йому забрало мову. Серед різного дріб’язку, на кшталт «Клінекс» і жувальної гумки, він побачив бляшанку м’ятних цукерок «Алтоїдс»… і оздоблену коштовностями пудреницю, яку їй подарував Фредді Фаерстоун, коли вона підписала контракт на зйомки в «Мансарді».

— Та-та-там моя дружина, — сказав він, упав навколішки й почав запихати її речі назад до сумочки.

Навіть не задумавшись про це, він змахнув з очей неіснуюче волосся.

— Твоя дружина? Одра? — вираз обличчя в Беверлі був шокованим, очі стали на півобличчя.

— Ц-ц-це її с-с-сумоч-чка. Її ре-речі.

— Господи, Білле, — пробурмотів Річі. — Такого не може бути. Ти ж знаєш…

Він знайшов її гаманець із крокодилячої шкіри. Розкрив його, показав решті. Річі запалив ще один сірник і подивився на обличчя, яке бачив у півдюжині фільмів. Фотографія на каліфорнійських водійських правах Одри була не такою ефектною, та цілком пізнаваною.

— Та Ге-ге-генрі мертвий, і Віктор із Ри-ри-ригайлом також… хто ж її с-схопив? — він зіп’явся на ноги, витріщаючись навкруги знавіснілим, пронизливим поглядом. — Хто її схопив?

Бен поклав руку йому на плече.

— Спустимось й з’ясуємо, га?

Білл подивився на нього, наче не розуміючи, хто перед ним, а потім його очі прояснилися.

— Т-так, — промовив він. — Е-е-едді?

— Білле, мені шкода.

— Ти м-можеш виліз-зти мені на с-спину?

— Колись міг.

Білл нахилився, і Едді правицею обійняв його за шию. Бен із Річі підсадили його і тримали, поки він не схрестить ноги в Білла на животі. Коли Білл незграбно перекинув ногу через край циліндра, Бен помітив, що очі в Едді міцно заплющені… і на хвильку йому здалося, що він чує, як наступає найбридкіше у світі військо, проламуючи собі шлях крізь хащі. Він озирнувся, очікуючи побачити, як ці троє виходять із нетрів, оповитих туманом, проте все, що він почув, — це торохкотіння бамбуку десь за чверть милі звідти. Їхні старі вороги померли.

Білл ухопився за грубий обід бетонного циліндра, намацав ногою перший щабель і почав обережно спускатися, щабель за щаблем, прут за прутом. Едді вчепився в нього смертельною хваткою, і Білл ледве міг дихати. «Любий Боже, її сумочка, як сюди потрапила її сумочка? Та гаразд, не зважай. О Боже, якщо Ти десь є і дослухаєшся до прохань, зроби так, щоб у неї все було добре, не дай їй постраждати через те, що ми з Беверлі вчинили сьогодні й одного літа, коли я був ще хлопчиком… а ще — це був клоун? Це Боб Ґрей її схопив? Якщо це він, то я не знаю, чи навіть сам Господь може їй допомогти».

— Білле, мені лячно, — прошепотів Едді.

Біллова нога торкнулася холодної стоячої води. Він опустився в неї, згадавши це відчуття й сирий запах, згадавши клаустрофобічне відчуття цього місця… і до речі, що тоді трапилося з ними? Як вони тоді наважилися спуститися в дренажну систему, у тунелі? Куди вони пішли, як потім вибралися на поверхню? Він досі нічого з цього не пам’ятав, і всі його думки були лише про Одру.

— І м-м-мені…

Він присів мало не навпочіпки, скривившись від холодної води, що потекла в його штани й намочила яйця, і Едді зліз. Вони стояли у воді, що доходила їм мало не до колін, і спостерігали, як інші Невдахи спускаються по драбині.

Розділ 21

Під містом

1

ВОНО / СЕРПЕНЬ 1958 РОКУ

Трапилося щось нове.

Уперше за цілу вічність щось нове.

Перед появою Всесвіту існувало лише дві речі. Однією було Воно, а іншою — Черепаха. Черепаха був старим та тупим і ніколи не показувався зі свого панцира. Воно думало, що Черепаха, мабуть, здох і був уже дохлим з мільярд останніх років. Навіть якщо не так, він був старим і тупим, і нехай Черепаха виблював увесь Всесвіт, цей факт не скасовував його дурості.

Воно прийшло сюди, на Землю, задовго після того, як Черепаха сховався до панцира, і тут Воно відкрило для себе нову глибину уяви — майже незвідану, майже тривожну. Цей новий рівень уяви робив їжу дуже поживною. Його зуби рвали плоть, закляклу від екзотичних фобій та смачних жахів: вони мріяли про нічних звірів та живі болота і, попри свою волю, вони постійно дивилися в безодню.

Воно живилося цієї ситною їжею та існувало в простому циклі — прокидалося, аби поїсти, а потім засинало, щоб дивитися сни. Воно створило собі місце за своєю подобою, і Воно схвально дивилося на це місце смертевогнями замість очей. Деррі було його приватним загоном, у якому Воно тримало худобу