Читати книгу - "Погана"

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Обережно! Ненормативна лексика!

Дизайнер обкладинки Аліна Бєлякова

© Chloé J. Esposito, 2018

© Depositphotos.com / aaron90311, ElaineNadiv, обкладинка, 2019

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2019

Для Лізи

Мені помста належить, Я відплачу[1].

Хоч це й божевілля, але в ньому є послідовність…[2]

Кохання – моя релігія: я можу померти заради нього.

Вам варто про дещо дізнатися, перш ніж ми продовжимо: минулий тиждень був цілковитим шаленством. І це ще слабо сказано. У мене був найкращий у житті секс. Я виявила схильність до зброї. Тепер усі вважають мене за мою сестру-близнючку (бо вона загинула і я вкрала її життя). Кілька людей зникли безвісти.

Я б не сказала, що це так уже на мене не схоже; я не якась там довбана праведниця. Але до минулого тижня я не була вбивцею. Я була схожою на вас. Звісно, траплялися дрібні злочини: щось поцупити в крамниці, щось підпалити, щось украсти. Але в усьому іншому я жила так само, як ви, – наливала й пила. Працювала в рубрикованій рекламі. Мешкала у квартирі в будинку 19. Нікого не вбивала (хоча мені це спадало на думку). Я не зв’язувалася з мафією. Мене не переслідував Інтерпол. Але за кілька коротких днів багато може змінитися, і, схоже, це тепер якась оновлена я.

У мене й досі голова йде обертом. Я не знаю, з чого почати. Мабуть, починати слід із початку, але єдине, про що я можу думати, – це кінець і те, як Ніно розбив мені серце.

Це все почалося з нещасного випадку минулого тижня.

Це була не моя провина. Розумієте, майже не моя. Тож зробіть ласку, не судіть мене.

На Сицилії я опинилася через мою близнючку. Бет просто шалено жадала, щоб я приїхала. Заплатила за квитки і все таке. Вона привабила мене безкоштовним шампанським і обіцянкою сонця. Я б, звичайно, не їхала. Я краще за всіх знаю, що зависати з моєю падлючною близнючкою – справжнє катування водою (і це в найкращому випадку). Але мене щойно звільнили за перегляд порно і мої довбойоби-співмешканці викинули мене з квартири. Залишалося два шляхи: Сицилія або картонна коробка. Тож я так по-дурному повірила їй і поїхала.

Поганий план.

Коли я прибула на її віллу в Таорміні, те місце виявилося чудесним. Тобто як у тому тревел-порно від «Condé Nast»[3]. Найкрутіше з найкрутіших місць. Сади, оздоблені мов у шістнадцятому столітті, мармурові статуї, фонтани, квіти. І басейн… Вам таке годі й уявити. Звичайно, я заздрила. А ви не заздрили б?

А ще там була дитина Бет, Ернесто. Дитя, яке вона народила від Амброджо. Ви б його тільки бачили. Він схожий на мене. Він міг би бути моїм. Мав бути моїм. «Ма-ма, – гукав він до мене. – Ма-ма-ма».

Це було вже занадто.

Очі в мене налилися кров’ю, мов у монстра.

А тоді Бет розповіла мені, навіщо вона мене запросила. Вона не просто сумувала за мною. Ха. Можна подумати. Вона попросила підмінити її, щоб вона могла вийти погуляти ввечері. Вона не хотіла, щоб Амброджо це помітив. Я зрозуміла, що коїться щось дивне. Я нізащо б на таке не погодилася, але вона підкупила мене золотими босоніжками «Прада», то що ж мені, дівчинці, залишалося? Я чекала й чекала, вдягнена як Бет, майже до півночі. Коли вона нарешті повернулася, ми страшенно посварилися.

Ми стояли біля краю басейну, і якось – я не знаю як – вона послизнулася.

Ударилася головою об кахлі й зникла під водою.

Повітряні бульбашки

і більш

нічого.

Я розумію.

Уявляю, що ви думаєте.

Я мала стрибнути у воду і врятувати її.

Але ви й гадки не маєте, як я змучилася.

Тож я дала їй померти і вкрала її життя.

Я вкрала її одяг. Украла її сина. Украла її довбаного чоловіка. Украла її мільйони та її віллу. Вона однаково мала бути моєю. Амброджо нічогісінько не помітив (не зразу, принаймні).

Це було краще, ніж виграти в лотерею.

Усі мої найшаленіші мрії справдилися.

Виявилося, що Амброджо – гангстер і в нього є кілька цікавих друзів. Його партнери, Ніно та Доменіко, ліквідатори в коза ностра. Вони допомогли нам сховати тіло моєї сестри в ямі в найближчому лісі.

Усе здавалося пречудовим.

Усі вони думали, що те тіло моє.

Але насправді моя близнючка хотіла помінятися зі мною місцями, щоб ушитися від тих гангстерів. Вона не бажала, щоб її безцінний синочок зрештою отримав кулю в лоба.

Вона намірилася кинути Амброджо й утекти зі своїм коханцем, Сальваторе. Ці двоє голубків запланували вбити мене й назавжди залишити острів. Бет думала, що кинути тіло (моє мертве тіло) – єдина можливість зробити так, щоб її не переслідували. От. Же. Сучка. Зміюка падлючна. Але в останню мить Сальваторе відмовився допомагати їй мене вбити.

Алві: одна штука. Бет: нуль штук.

Отак тобі.

А потім ми переспали з Амброджо і, шановні читачі, мені довелося симулювати. Це було як гілочка в Євротунелі. Типу «мікропеніс». О, скільки років я змарнувала, мріючи про хлопця моєї сестри…

Він одразу ж збагнув, що це я.

Він гнався за мною крізь ніч. Я бігла так, наче від цього залежало моє життя. Я думала, що він мене вб’є, тож зробила це першою. Каменем розтрощила йому голову.

Я побігла до вілли Сальваторе, коли Амброджо настав каюк. Пояснила тому, що це був самозахист, адже щось таке воно й було, в певному сенсі. Сальво, думаючи, що я Бет, допоміг мені здихатися трупа Амброджо. Ми скинули його з краю скелі. Щоб здавалося, що це самогубство.

Потім я переспала з Сальваторе. Двісті фунтів[4] точених м’язів? Я не могла стриматися. Але він помітив, що в мене немає на животі рубця після кесаревого розтину, як у Бет.

Знову спалилася.

Я не могла покластися на те, що він збереже мою таємницю. Забагато було на кону. Тож я пішла до партнера Амброджо, Ніно, і сказала йому, що Сальво вбив його боса. Ніно був спокусливий. І відданий. Він сказав, що Амброджо був йому за брата.

Тож усе вдалося.

Ніно вбив Сальваторе, а потім я переспала ще й з Ніно.

Говоритиму з вами відверто.

Він виявився найкращим із чоловіків, з якими я спала (а їх було в мене багато). Я мріяла стати ліквідаторкою, пліч-о-пліч із Ніно. Його партнеркою. Його нареченою.

Я думала, що знайшла Того Самого.

Ми розробили план, як разом попрацюємо й одержимо добрячий статок. Ми вирішили прихопити Караваджо, якусь безцінну картину, що була в Амброджо. Покупцем став хитрий священик, що працював на сицилійських гангстерів. Але цей покидьок заявив, що картина підроблена. Він не збирався давати нам грошей.

Тож я і його вбила.

Ми вшилися до Лондона на «ламборґіні» Амброджо з двома мільйонами євро у валізі.

Без жодного задоволення повідомляю вам: