read-books.club » Фантастика » Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі 📚 - Українською

Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

12
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ігри Немезиди" автора Джеймс С. А. Корі. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 35 36 37 ... 167
Перейти на сторінку:
іскринка справжнього страху.

— Я тільки спитаю, пташечко. А ти відповіси. То й відпущу.

— А задовбись ти, Монго! — лайнулась і ще й плюнула в нього, і сіп-сіп! Силкується вирватись.

— Перестань! Тільки сама собі вавку зробиш. Я тільки спитати, хто веде твою зграю? Мені б поговорити з хлопом на ім’я Ерік. Над вами не його рука? Якщо твоя зграя не з ним, просто покажи на того, хто є з ним, гара?

— Гара? — перекривила вона його. — Балакай нормальною мовою, дірко в дупі!

— Ерік. Я шукаю Еріка. Просто вкажи мені, де він, і я піду собі.

— А мо’, я швидше спущу тобі кров, — обізвався чийсь новий голос. Хтось величезний вийшов із тих самих дверей, звідки допіру й пташечка його випурхнула. Не чоловік — гора! Довкола очей — шрами, а правиця в кишені його бахматої курточки. — Ану від­пусти її!

— Аякже, — відповів Еймос і відпустив пташечку. Вона так і пурхнула по східцях до своїх дверей. А ходячий Еверест подарував Еймосові недобру посмішку. Те, що супротивник його послухався, він витлумачив як ознаку страху.

— А зараз ушивайся звідси.

— Ні ще, — відказав Еймос, віддаровуючи тому посмішку. — Мені треба розшукати Еріка. Кажуть: великий він бос, круте цабе. То він керує вашою командою? А як не він, то підкажи, яка зграя-малина на нього працює!

— Я ж тобі, довболобе, сказав: уш...

Але те, що хотів іще сказати цей ходячий Еверест, перейшло в булькотіння по тому, як Еймос ударив його в горло. Поки людина-гора силкувалася пригадати, як слід дихати, Еймос однією рукою підсмикнув бандюкову курточку догори й вихопив з-за його пояса пістолет. Ногою вдаривши Евереста по жижках, змусив того впасти навколішки. А пістолета в нього не націлив — тільки недбало тримав стрілячку в правиці.

— Отже, ось що ми робимо далі, — мовив Еймос так тихо, аби тільки ця гора його розчула, а більш ніхто. Він знав: розгубленість є причина номер один, чому люди кидаються битись. Звести нанівець розгубленість людини-гори означало звести до мінімуму ймовірність того, що цей бандюк і далі битиметься. — Мені треба знайти Еріка, і ти або по-дружньому допоможеш мені його знайти, або ні — і ти не друг мені. Хочеш побути мені другом?

Гора кивнула головою, бо говорити ще не могла.

— Розумієш, мені подобається заводити нових друзів, — сказав Еймос і поплескав зарізяку по м’ясистому плечу. — Зможеш підсобити мені, новому твоєму друзяці?

Гора знову кивнула головою і навіть спромоглася прохрипіти:

— Ходи зі мною!

— Дякую! — сказав Еймос і дозволив зарізяці зіп’ястися на ноги.

Еверест кинув швидкий погляд на ті притемнені двері — можливо, даючи пташечці навздогад, щоб комусь посигналила (Еймос сподівався, що Еріковій банді-команді) — й застерегла. То й добре, якщо так. Він хотів, щоб Ерік, коли вони зустрінуться, почувався у безпеці. В оточенні озброєних хлопів Ерік певно розпружиться та швидше прислухатиметься до здорового глузду.

А гора вела його — через колишній його квартал, повз доки — до тамтешнього напівзруйнованого кам’яного моноліта закинутого аркологічного проєкту. Еймос ледь накульгував, от мов коліно йому боліло. Коли вони вже заходили до арки, їх привітали кивками голів два хлопи в бахматих піджаках, явно приховуючи під тією бахматістю якусь важку зброю, а тоді пішли слідом за ними по п’ятах.

— Ескорт і все таке, — обізвався Еймос до одного з них.

— Не ской нічого дурного, — отримав він відповідь.

— Та я певен, що літ на тридцять переріс дурість, але за пораду вдячний.

— Пушку! — вимогливо сказав другий чатовий, простягши руку. Еймос без жодного слова кинув тому в долоню пістолет, конфіскований у бандита-гори.

Стара аркологічна вежа, як глянути знадвору, ніби мала от-от та й розвалитися. Але як опинитися всередині, вигляд її враз радикально мінявся. Розмиту водою підлогу хтось тут покрив новими кахлями. Стіни були пофарбовані й чисті. Гнилі дерев’яні двері, що відчинялися в коридор, замінено склом і такими композитами, що вбирали б вологу з повітря. Тож вигляд усередині був такий, що не всяка й корпорація має подібний офіс.

Хоч би що витівав Ерік, для себе він старався якнайкраще.

Зупинилися перед ліфтом, і тут гора сказала:

— Він там, на горішньому поверсі. Я вільний, гаразд?

Голос його був уже лиш трохи хрипкий.

— Дякую за поміч! — без іронії мовив Еймос. — Підлікуй горло. Як повернешся до себе, приклади лід. І старайся не говорити багато. А не минеться за три дні, попшикай горлянку стероїдом.

— Дякую, — прохрипіла гора й пішла собі.

Ліфт дзенькнув і відчинився перед ними. Один з двох конвоїрів сказав Еймосові:

— Ми за тобою.

— Мерсі, — мовив Еймос і прихилився до задньої стінки. Зайшов і конвой; один з них уставив металеву картку в щілину, де кнопки, й натис на верхню.

Поки їхали нагору, Еймос розважався тим, що обмірковував, як би вихопити пістолета з рук найближчого конвоїра і вбити другого. Виплекав подумки досить прийнятну тактику, а тут ліфт ізнову дзенькнув, і двері відчинились.

— Сюди! — сказав один з конвоїрів, показуючи вглиб коридору.

— Рівень клубу, — прокоментував Еймос. — Начебто.

Горішній поверх переоснастили: обшиті плюшем стіни й чорного оксамиту килимкова доріжка на підлозі. В кінці коридору конвой відчинив двері: з виду ніби дерево, але ж такі важкі, що наводило на думку: осердя там сталеве. Вигадливо, хоч і не за рахунок безпеки.

Після тієї показної розкоші коридору офіс, що потойбіч дверей, здавався мало не взірцем утилітаризму. Над металевим письмовим столом домінували екрани, з’єднані з мережею численних столиків і терміналів, а великий настінний екран з океанським краєвидом удавав із себе вікно. Замість офісного крісла тут був величезний гумовий м’яч.

Непосида був Ерік, просто круть-верть якийсь.

— Тіммі! — сказав Ерік, стоячи за своїм столом, немовби за барикадою. Два конвоїри стали обабіч дверей.

— Теперечки люди звуть мене Еймосом.

Ерік засміявся:

— Та я це вже давно знаю!

— Знаєш — то й знаєш, — мовив Еймос.

Ерік мав здоровий вигляд, куди ліпший, ніж те колишнє миршаве дитя. Навіть дещо роздався в поясі, як часто траплається з

1 ... 35 36 37 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"