Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як би я хотіла зараз опинитися поруч із ними.
«Це не чесно, маніпулювати дитиною, але передай йому, що ми скоро побачимося. Мені час»
Цікаво, хто з гостей прийде до них. Напевно там буде і ця змія Реґіна, вона не упустить можливості побути з Владом. Хоч би в ліжко до нього не залізла.
Від думки, що вони можуть бути близькими цієї ночі, у мене зіпсувався настрій. Від поганих думок мене відволікає мама. До Нового року залишається кілька годин, і ми неспішно починаємо накривати на стіл.
Ближче до одинадцятої години лунає стукіт у двері, і я йду відчиняти. На порозі стоять тітка Маша і Павло.
– Ланочко! Яка зустріч! Як давно ми не бачилися, ти так погарнішала, – вона заходить у будинок і, обіймаючи мене, починає розсипатися в компліментах.
– Здрастуйте, – не можу сказати, що я особливо рада їх бачити, але вирішую не псувати всім святковий настрій.
– Привіт, – Павло переступає поріг будинку і хижо посміхається.
– Привіт. Проходьте, розташовуйтеся, а я допоможу мамі, – я намагаюся вислизнути від них якомога швидше.
Нарешті стіл накрито, ми всі сідаємо по місцях і зустрічаємо Новий рік.
– Пропоную тост, – тітка Маша піднімає келих. – Нехай новий рік буде кращим за старий і нехай збудуться всі наші мрії. І хто знає, можливо, цього року ми нарешті поріднимося, так Ланочка? – вона посміхається мені й загадково підморгує.
Я хмурюся, дивлячись на неї. Що вона несе. Яке поріднимося.
Дивлюся в цей момент на Пашу і здригаюся від його погляду. Він дивиться на мене так, ніби я маю верещати від захвату, що він обрав саме мене. У мене виникає непереборне бажання втекти, бажано подалі звідси.
– Хтозна, Маша, поживемо – побачимо, – мама відмахується рукою, піднімаючи свій келих.
– Піду на кухню за серветками, – я знаходжу привід, щоб вислизнути з-за столу.
Терпіти не можу такі незручні ситуації. От обов'язково їм потрібно було приходити. Посиділи б утрьох із батьками, як завжди.
– Сумуєш красуня, – над моїм вухом раптово лунає голос Павла.
Я різко обертаюся і відсахуюся, бо він стоїть впритул до мене. Від його одеколону і близькості до мене, я починаю задихатися і намагаюся відійти вбік, але Паша хапає мене за лікоть і з силою притискає до себе.
– Куди ж ти тікаєш? Не бійся, я не кусаюся, – його посмішка більше схожа на звірячий вищир.
– Негайно прибери від мене свої руки! – я намагаюся вирватися, і він перестає мене утримувати.
– А ти не особливо гостинна. Могла б і лагідніше бути з гостями.
– Могла б. А ти міг би тримати свої руки при собі.
– Вибач, якщо образив. До речі, у мене є для тебе подарунок, сподіваюся, тобі сподобається, – він пірнає рукою в кишеню і дістає звідти маленьку коробочку.
«Невже каблучка і він зібрався освідчуватися. Тільки цього мені бракувало».
– То як, так і будеш стояти, чи відкриєш?
У мене немає особливого бажання приймати від нього подарунок, тому я не рухаюся з місця, а просто продовжую стояти і дивитися. Він чекає якийсь час, але потім сам відкриває коробочку. Там виявляються сережки з білого золота із сапфірами посередині. Гарні і, напевно, дуже дорогі.
«Яке щастя, що не каблучка».
Паша простягає мені коробочку і чекає, коли я візьму її в руки, але мені зовсім не хочеться приймати від нього будь-які подарунки.
– Візьми, будь ласка. Я довго вибирав їх для тебе, – він стоїть і терпляче чекає.
Мені стає незручно відмовитися, і я все ж беру подарунок.
– Дуже гарні сережки, дякую, – я намагаюся бути ввічливою.
– То може, я заслужив маленький поцілунок, – Паша наближається до мене.
– Я думаю, це зайве.
У цей момент на кухню входить мама і я, користуючись нагодою, повертаюся за святковий стіл.
Минає дві години і я, посилаючись на втому, бажаю всім добраніч і йду до себе в кімнату.
Я лежу з відкритими очима і прислухаюся до голосів в іншій кімнаті. Боюся спати, а раптом Паша надумає пробратися до мене в кімнату. Не те, щоб він реально це зробив, але, поки він у нашому домі, розслаблятися не варт,.
Через якихось півгодини я чую, як гості починають збиратися додому і, розслаблено видихнувши, засинаю.
Наступного дня я прокидаюся досить пізно, на годиннику вже десята ранку. У будинку панує тиша, батьки ще сплять. Я вмиваюся, привожу себе до ладу і беруся готувати сніданок. Через якийсь час до мене приєднуються батьки.
Я перевіряю телефон, але ні дзвінків, ні повідомлень від Влада не було. На очі потрапляє коробочка з сережками, що мені подарував учора Паша. Гадки не маю, що мені тепер із ними робити, бо носити їх я не планую. Шкодую, що взяла їх учора. Поміркувавши ще трохи, я закриваю коробочку і закидаю її в сумку.
Через якийсь час я вирішую провідати свою шкільну подружку, що живе неподалік, і збираюся до неї в гості, прихопивши з собою пляшку шампанського, фрукти і цукерки. Не піду ж я з порожніми руками в гості.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втекти від долі, Дана Лонг», після закриття браузера.