read-books.club » Сучасна проза » Холодний Яр 📚 - Українською

Читати книгу - "Холодний Яр"

270
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Холодний Яр" автора Юрій Юрійович Городянин-Лісовський. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 135
Перейти на сторінку:
поговоримо. Сьогодні вас і вашого товариша переведуть до нашого арешту. Сподіваюся, що ви там довго не будете. Гадаю, що для вас приємніше сидіти на коні, як в арешті. Ви ж кіннотчик?

«Генерали» закликали слідчого і той відпровадив мене до камери.

Радію, що побачуся з Гнатом, та що попаду в нові обставини, у яких може стане можливішою втеча.

Через годину авто особливого відділу штабу Будьоновської армії перевезло мене й Зінкевича до арешту відділу.

Одиночок відділ не мав. Понад двісті в’язнів містилися у двох величезних, сполучених підвалах — жінки й мужчини разом. У третьому невеликому приміщенні був водопровод і примітивний кльозет.

Сівши під стіною обговорюємо з Гнатом положення. У чека йому довелося пережити майже все те, що й мені, лише він зовсім посивів, на моїм волоссі це не відбилося. Подібну ж розмову мав і з червоними «ґенералами» з тією тільки різницею, що йому, як старшині генерального штабу, обіцяли місце у штабі армії.

Радимося, що як би вдалося затуманити «особістам» голови якимись, протилежними від правди, відомостями про Холодний Яр, та як би вони послали нас з відділом кінноти «ліквідувати» його — було би зовсім незле. І самим можна би вирятуватися і будьоновців «під Іванову хату» можна завести. В кожному разі тепер треба справу по можливості проволікати. Може вдасться у відповідний мент зорганізувати масову втечу із цих підвалів.

Приглядаємося до в’язнів. Переважна частина їх — селяни за «політичний бандитизм». Останні — українська «контрреволюційна» інтеліґенція.

«Старожили» арешту — знайомлять нас з порядками. Двері до підвалів відчиняються лише тоді, як приносять обід, або приводять нових арештованих. Забирають на розстріл і на звільнення вночі, і то разом, за одним списком; отже викликаний не знає, чи попаде до другого льоху у подвір’ї, в якому розстрілюють — чи до дому. Особливий відділ має кількадесять одиночок у Єлісаветградській каторжній тюрмі. Туди відправляють тих, кого має судити «Трибунал», або тих, кого відділ не спішиться з якоїсь причини розстрілювати. До тюрми відправляють тільки у день.

Увечері, люди, що сподівалися за дві-три години смерти — весело співають гуртками, несвідомо проганяючи з душі тривогу.

Сивобороді дядюшки, як діти, граються у «джеля», «плескача» і т. п. Варта не забороняла.

Та коли десь по десятій годині стукнули вихідні двері, — в підвалах запанувала мертва тиша. На порозі став латиш вартовий комендант із списком в руці. Вичитавши голосно кільканадцять прізвищ — весело махнув рукою.

— Збирайся з річами! Раз-два! Живо!

Викликані розгублено збирали манатки, прощалися з сусідами. У всіх в очах стояло болюче питання: смерть — чи воля? Перед тим ми розмовляли трохи із симпатичним старичком в окулярах.

Він оповів нам, що працював механіком на фабриці Єльворті[14], що забрали його за чиємсь доносом без всякої вини, що він хворіє на серце, та, що колиб його розстріляли — то жінка і шестеро дітей з голоду пропадуть.

Коли латиш вичитав прізвища, він весь затрусився і піднявшися з сінника розгублено дивився на двері рухаючи побілілими губами, неначе хотів щось запитати та вони не слухалися.

— Лашенко, збирайтеся — вас викликали! — крикнув до нього хтось із в’язнів. Лашенко вхопився за груди і як підрізаний впав на свій сінник.

Якийсь в’язень-лікар — ствердив смерть.

Латиш пройшов між в’язнями і помацавши живчика — сплюнув.

— От дурень! Його на волю викликають, а він помер. А під ворітьми жінка дожидає — сказав слідчий, що звільняє сьогодні.

Викликаних забрали. Лашенка два червоноармійці поволікли за ноги на двір. Удвох з Гнатом — лягаємо спати на його сінник.

* * *

Почалася низка нових допитів.

Умовившися з Зінкевичем, щоби брехати в одно, потрошки «признаємося» про Холодний Яр, та скоро переконуємося, що особісти хочуть лише витягнути із нас, що ми знаєм, а потім розстріляти. Не такі вже вони дурні, щоби послати нас з відділом до Холодного Яру.

Незадоволений із наших «признань», начальник відділу, викликавши мене через тиждень, став вичитувати «нотацію», що я не хочу стати червоним командіром і сам напрошуюся, щоб мене розстріляли. Та їм не спішно... Відправлять нас до тюрми, а коли мені захочеться жити — то щоби написав йому коротеньку заяву через тюремну адміністрацію і він пришле за мною авто. Те саме сказав Зінкевичеві.

Відпроваджували нас до тюрми, зв’язаними, вісім червоноармійців, що дуже уважно ставилися до свого обов’язку.

За містом в груди вдарив легкий степовий вітер. Цей подих волі — п’янив мозок і стискав серце нездійснимими бажаннями.

Після реєстрації в конторі тюрми дозорці запровадили нас до одиночного корпусу і розсадили по різних одиночках.

Єлісаветградська каторжна тюрма була тюрмою нового типу. В одиночці — приковане до стіни залізне ліжко, такий самий столик і стільчик. На столику мідний збан і їдунка. В окованих залізом дверях — досить великий чотирьохкутний виріз, що закривається дощинкою на завісах. Через нього подавалася їжа і вода.

На залізній рідкій решітці ліжка не було нічого окрім кількох жмутків зів’ялої трави, яку очевидно приніс знадвору попередній мешканець. Від такої «постелі» — голі дошки — річ для спання без порівнання вигідніша. Жалкую, що не захопив з собою із чека того жіночого саку. Від Галіної сорочки — залізо м’якшим не ставало, а до тіла, в різних місцях, не можна приторкнутися. Ранки на тілі пороз’ятрувалися від бруду та подражнень і треба було залізної волі, щоби не дряпати собі до крови шкіру. Босі ноги гостро відчували вохкий холод залізо-бетонової підлоги. Їсти давали пів фунта гливкого хліба, черпак пісної рідкої юшки на обід, та горячу воду у вечері. А організм вимагав «матеріалу» на латання своїх дірок. Апетит був такий «вовчий», що нераз, дивлючися на свою постіль, задумуюся над тим, як би смакувала чоловікові трава... Коли ранком дозорець відімкнув камеру — бачу, що на моїх дверях крейдою написане моє прізвище й холодноярський псевдонім. (Його виказав начміл, що чув як до мене зверталися хлопці у Розуміївському лісі). Нижче було написане обвинувачення: «Служба в армії Петлюри і в банді Холодного Яру. Напади на міста й совітські установи. Вбивства червоноармійців та партійних працьовників. Захоплений із зброєю в руках».

Свідоцтво — вистарчаюче.

Одного ранку камери обходив фельшер із тюремної лікарні. Показую йому свою шкіру. Глянувши — співчуваюче захитав головою і записав моє прізвище та номер камери.

Після обіду викликали до лікарні. Дозорець, пропустивши мене з санітарем у сусідний з нашим дворик лікарні, замкнув за нами фіртку і вернувся.

На сходах лікарні, розмовляючи,

1 ... 34 35 36 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодний Яр"