Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— Що це було вчора? — спитала вона, намагаючись тримати голос спокійним.

Артем подивився на неї з подивом, а потім його обличчя набуло серйозного виразу.

— Це просто знайома, Алісо. Ми просто поговорили.

Аліса не могла повірити його словам. Вона відчула, як ревнощі почали роз’їдати її зсередини.

— Знайома? — повторила вона, намагаючись не видавати емоцій. — Я не розумію, чому ти просто не скажеш мені правду.

Артем стояв мовчки кілька секунд, а потім відповів:

— Алісо, я не зобов’язаний звітувати перед тобою про кожну свою знайому. Ти хочеш бути з кимось, хто тобі вірить, а не контролює кожен мій крок.

Ці слова боляче вдарили по її серці. Вона стояла, як укопана, не знаючи, що відповісти. Її ревнощі почали перетворюватися на щось гірше — на почуття невпевненості і сумніву в собі.

— Може, тобі варто відпочити від мене, — додав Артем, після паузи.

Аліса розуміла, що все тільки погіршується. І тепер вона мала знайти спосіб вирішити це все, або втратити те, що їй було так важливо.

Розділ 57: Між тінями і світлом

Аліса не могла перестати думати про розмову з Артемом. Його слова звучали так, ніби він хотів, щоб вона відчула себе винною, але ще більше вона почувалася зрадженою. Вона не могла зрозуміти, чому це все так скрутно: чи дійсно він прагне бути поряд з нею, чи просто уникає чогось серйозного?

На наступний день після сварки, вона вранці не мала жодного бажання йти до школи. Весь її світ знову почав здаватись не таким, яким вона його хотіла бачити. Вона намагалася зібратися, але думки про Артема та його зухвалу поведінку не давали їй спокою. Всі її тривоги і питання, як і раніше, залишались без відповідей.

Але навіть попри все це, Аліса розуміла: вона не може просто сидіти вдома, а тим більше залишатися на самоті зі своїми переживаннями. Вона вирішила піти в школу, хоча і знала, що день буде важким.

У класі вона сиділа мовчки, намагаючись зосередитись на лекції, але все одно її увага постійно блукала. Головна проблема була не у самому навчанні, а в її відчутті того, що вона стоїть на межі чогось великого. Вона знову підсвідомо шукала щось більше — емоційний спокій, якого їй бракувало, як і рішучості зрозуміти, чого ж вона насправді хоче від Артема.

Тим часом у коридорі між перервами вона зустріла Лізу — свою подругу, яка сиділа з нею за однією партою і давно помічала, що щось не так.

— Алісо, що з тобою? — запитала вона з явним занепокоєнням у голосі. — Ти якась засмучена.

Аліса не могла приховати своє розчарування. Ліза була єдиною, кому вона могла довіритись, хоча і не хотіла обтяжувати її своїми проблемами.

— Це Артем, — зітхнула Аліса, обмацуючи свої руки, наче хотіла позбутися неприємних думок. — Я не знаю, що з нами відбувається. Я намагаюся зрозуміти, чи хоче він бути зі мною, чи просто боїться серйозних стосунків.

Ліза дивилась на неї кілька секунд, а потім, обережно поклавши руку на її плече, сказала:

— Ти ж розумієш, що якщо він тебе любить, то він не буде змушувати тебе сумніватися, правда? Ти не можеш жити, постійно боячись, що тебе покинуть через якусь дрібницю.

Аліса гірко посміхнулась, але її серце все ще залишалось у полоні невизначеності. Ліза була права, але вона не могла змусити себе перестати сумніватися.

— Я знаю, але він такий змінний, — сказала Аліса, її голос став сумним. — І коли ми з ним не разом, я відчуваю, що він зовсім інший. Я не хочу, щоб це призвело до того, що я стану частиною його життя лише на його умовах.

Ліза повернулася до неї серйозно і запитала:

— А ти сама готова зробити крок вперед? Щоб ти не стояла на місці і не чекала, що він вирішить все за тебе?

Аліса задумалась. Вона була чесною з Лізою, але сама ще не знала відповіді на це питання.

— Я… не знаю, Лізо. Я боюся, що я просто загублюся, якщо буду постійно сумніватися.

Після цих слів Ліза мовчки вийшла з класу, залишивши Алісу наодинці з її думками. Тепер їй потрібно було зробити вибір, і цей вибір став для неї все важчим.

Коли уроки закінчилися, Аліса вирушила додому, а на вулиці її погляд зупинився на знайомому постаті. Це був Артем, стояв поруч з тим самим дівчиною, з якою вона бачила його нещодавно. Тепер він сміявся, і цей сміх здригав її серце. Він був таким відкритим, але все ж холодним до неї.

Аліса знову відчула, як щось всередині її розривається. Вона швидко обернулась і пішла далі, намагаючись не показати, що це її зачепило.

У цей момент вона зрозуміла, що вже не може більше бути просто спостерігачем у своєму житті. Ті емоції, які вона переживала, більше не можна було замовчувати.

Вона не могла залишити все на волю випадку.

Намагання залишити свої почуття під контролем було важким, але вона знала одне: якщо вона хоче, щоб щось змінилося, то їй треба бути сильнішою, ніж вона була раніше.

Розділ 58: Лінія між бажанням і реальністю

Наступний день розпочався для Аліси із важким відчуттям в серці. Вона не могла забути, як Артем стояв поруч із тією дівчиною, і як він сміявся. Це все сильно її зачепило, хоча вона і намагалася не показувати своїх емоцій. Вона не могла розібратися, чому її так турбують ці маленькі моменти — адже це, здавалося, не мала значення для нього.

Під час уроків вона намагалася зосередитись на навчанні, але її думки не покидали її. Оцінки все падали, і навіть батьки почали знову звертати увагу на її поведінку. Вони не могли зрозуміти, чому вона не була такою ж «ідеальною» ученицею, як раніше. Аліса не хотіла відповідати їм — їй не було чим заспокоїти себе, не кажучи вже про інших.

Ліза, мабуть, помітила, як Аліса змінилася за останні кілька днів, і вирішила поговорити з нею знову.

— Ти щось ховаєш, — сказала Ліза, сидячи за партою і уважно дивлячись на свою подругу. — Що трапилося?

Аліса мимоволі перевела погляд у бік вікна, намагаючись знайти відповідь на це питання.