Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - А? – Дівчина розплющила очі та оглянула спицю, на якій бовталося щось невизначеної форми. – А, це я татові подарунок на новий рік плела. Шкарпетку.

    - На двох спицях? – здивувалася старенька.

    - Ага. В Інтернеті знайшла.

    - Ну, в тебе ще є час, - зважила тітонька Квітка.

    - А, ні. Це на цей новий рік.

    - То чого ж ти її не доплела?! – Здивувалася старенька.

    - Я ж бухгалтер. Тобто, часу у мене немає. До того ж я й плести лише навчаюся, тож один ряд плету з пів години.

     - Може, - кладучи недоплетену шкарпетку у коробку, припустила тітонька Квітка, - тобі змінити роботу?

     - Було б добре, бути детективом, - замріяно сказала Фані. – Замість поїдання пончиків, можна було б плести шкарпетки, під час спостереження. Звісно, з нескладним візерунком. Але, - зітхнула вона, - на цьому багато не заробиш. Та й клієнти, мабуть, самі лише ревниві чоловіки та дружини.

     - Якщо захочеш бути детективом, то переїжджай у Флориду, чи Техас. – Присіла поруч пані Купер.

     - Це чому?

     - Бо в цьому вашому кліматі, лише влітку нормально. В інші сезони ти задубієш у авто, ведучи спостереження.

    - А клімат-контроль?

    Пані Купер пирхнула.

    - Подивися на ціни на нафту! Ти просто - збанкрутуєш. О, Павло, нарешті повернувся!

     - В аптеці була черга. – відповів хлопець вручаючи нареченій знеболювальне. Потім він сходив на кухню та протягнув тітоньці Квітці склянку води.

    - Ти чого? – здивувалася старенька.

   - Ой, вибачте. Це я для Фані. - Він передав склянку нареченій. – Я задумався.

   - Ось він - ти весь, такий, як є, - фиркнула тітка.

   - Там була пані в аптеці, - пояснив Павло. – У неї був довгий список ліків, я вже майже закуняв. Коли почув «Дигоксин», чи щось на кшталт. Мій дідусь приймав щось схоже, бо у нього була серцева недостатність, - пояснив він Фані, яка випила ліки та чекала на диво.

    - Це щось з творів пані Агати Крісті, – сказала дівчина.

    - Так, - погодився хлопець. – Поки я чекав на чергу у відділі готової їжі в супермаркеті…

     - Ти знову ухиляєшся від готування їжі?! – Обурилася тітка.

     - Не ухиляюся, але я весь час думаю, як Феофанія погано почувається, тож з такими думками я будь-що перетворю на попіл, а у найкращому випадку на вугілля. І тітонько, не відволікайте, бо я вже забув, про що казав.

      - Агата Крісті, - нагадала тітка, тоді як Фані, теж забула про що казав Павло, бо наразі раділа, що наречений хвилюється за неї.

    - Отже, я загуглив і виявилося, що передозировка, чи отруєння Дигоксином мають такі самі ознаки, як у того футболіста. А якщо хтось, чи та фальшива лікарка, чи охоронець, взяв велику дозу ліків, розчинив їх у воді та дав випити нещасному. Наприклад: «Ось ця мікстура, яка гидка на смак. тобі допоможе». Щоправда, я не певен, чи можна ці ліки розчинити, але нібито вони всмоктуються протягом двох годин. Що, цілком може вкластися у строки події, що сталися із тим Леонідом.

      - І це все одно не дає відповіді на запитання: хто його вбив, якщо його взагалі було вбито! – Сердито мовила тітка Квітка. – Ні, Павле, ти молодець, що згадав про це, але це новий ключ, але чи є для нього двері, чи ні – невідомо.

    - Зате, - оживаючи після знеболюваного, сказала Фані, - ми тепер будемо обережно ставитися до будь-якого схожого випадку.

    - Ти гадаєш, - ошелешено мовив Павло, - будуть ще схожі випадки та нові жертви?