Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

- Безпеку? - я охоче вчепилася в останнє слово, хоч і продовжила розпитування милим тонким голоском: - Адже особняк був перевірений. У ньому немає нічого небезпечного.

Охоронець стрільнув у мій бік недружнім поглядом, але відповів гранично ввічливо:

- Все вірно, місис Лурі. Але все ж таки в підземеллях підвищена вологість та іноді заводиться грибок. Господарі будинку були б дуже засмучені, якби ви тут підчепили щось.

- Добре, дякую за турботу, - легко прийняла цю дивну відмовку. - Я зараз же піду. Тільки зніму відбиток цих символів та…

Чоловік різко подався вперед, витягнувши руку в мій бік. Рефлекторно відсахнулася, притискаючи власні кисті до грудей.

- Я не можу вам цього дозволити, – спокійно повідомив охоронець. Він і не збирався мене торкатися, просто зробив жест, що зупинити: - Вся інформація про будь-яке приміщення в особняку знаходиться у містера ат Янрі, і у нього ви можете її отримати. Без його дозволу я не можу дозволити вам чаклувати в підземеллі, це може бути небезпечним для дому та його мешканців.

Прикусивши губу, я опустила руки та зчепила їх у замок за спиною. Ще раз із жалем оглянула басейн. Співрозмовник почекав хвилину і знову заговорив тим самим сухим і беземоційним тоном:

- Ви можете звернутися до містера ат Янрі та розв'язати питання з ним.

З одного боку ця людина мала рацію. Я - чужа цьому будинку, і про мої задуми можна лише здогадуватися. Ніхто не знає чи справді я просто хочу зняти копії символів або ж я залишу тут прокляття, що повільно розів'ється, а згодом зруйнує будинок.

- Добре, тоді повернімося нагору, - з усмішкою погодилася я і першою пішла до сходів. Світлячок слухняно полетів за мною.

Вгору я майже бігла, чоловік впевнено й мовчки йшов за мною. Але навіть у його мовчанні мені здавалося засудження.

Побачивши денне світло, я так зраділа, що не подивилася під ноги та зачепилася о поріжок. Підла інерція захопила мене вперед і впустила в чиїсь руки.

- Гвенето, що сталося? - пролунав зверху здивований голос Загіра.

- Вибачте, я випадково, - скоріше вирівнялася і відійшла на крок від ректора. Він уважно оглянув мене, а потім обернувся до чоловіка, який з'явився з проходу за мною.

- Знайшов місис Лурі в підземеллі, - невдоволено промовив охоронець і подивився на мене з осудом, ніби зловив на крадіжці родинних коштовностей.

- Дякую за пильність, - Загір стримано кивнув і торкнувся мого ліктя, присунувши мене ближче до себе. - Я простежу за місис Лурі.

Чоловік невдоволено смикнув куточком губ, потім зачинив двері до підвалу і, не попрощавшись, попрямував до виходу з бібліотеки.

Тільки в цей момент, дивлячись у спину охоронцеві, я раптово усвідомила, що, вирушивши слідом за мною, він спускався довгими сходами до басейну без світильника, в абсолютній темряві.