Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Андрію Олексійовичу, може, зробимо перерву? — Матвій переживає, що я зараз зірвусь. Він за останній місяць бачив мене у багатьох кондиціях, але не в такій агресії.

А я не можу опанувати себе, мої нерви на межі. Це розлучення курям на сміх, з огляду на те, що їй навіть нічого від мене не потрібно. Це якийсь довбаний кошмар, я не можу до неї достукатися і навіть не розумію, що робити, вже починається паніка від того, що відбувається. Наче ці троє вже все вирішили, а мене просто поставили перед фактом. Ні, так не вийде. Заремський так справи не веде.

— Вийшли всі, окрім Олесі, — кажу поки що спокійно. Мені потрібен цей час. Потрібно подивитися їй у вічі та зрозуміти, що в мене ще є шанс.

— Андрію… — намагається мій адвокат вказати, що ми не на моїй нараді й тут зовсім інші закони, але мені начхати, цим людям однаково я плачу гроші, так нехай роблять так, як я скажу.

— Я сказав: вийшли всі, вашу матір, скільки мені ще треба просити? — гаркаю і дивлюсь на всі боки.

Олеся навіть трохи підстрибує від напору мого голосу, але не надає цьому значення, лише дивиться вслід своїй адвокатесі, ніби залишилася одна в клітці з тигром. Звикай, кохана, тепер я інакше спілкуватимусь з тобою, якщо ти така вперта.