Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

І таке інше.

А щодо майбутнього, яке я міг передбачити для офіціантки, ось воно:

— Вас ошукають дезінсектори термітів, а ви цього навіть не помітите. Ви купите металокордні радіальні шини для передніх коліс вашого автомобіля. Вашого кота вб’є мотоцикліст на ім’я Гідлі Томас, і ви візьмете собі другого кота. Артур, ваш брат в Атланті, знайде одинадцять доларів у таксі.

Я міг би пророкувати долю і для Банні Гувера:

— Ваш батько серйозно захворіє, і ваша реакція буде такою ґротескною, що зайде мова про те, щоб і вас покласти в жовтий дім. Ви будете влаштовувати сцени у шпитальній приймальні, розказуючи лікарям, що за батькову хворобу звинувачувати треба вас. Ви будете винити себе за багаторічні спроби вбити його ненавистю. Ви перемкнете свою ненависть. Ви будете ненавидіти свою матір.

І таке інше.

І я змусив Вейна Гублера, чорного колишнього ув’язненого, понуро стояти посеред сміттєвих баків на задвірках готелю і розглядати банкноти, які цього ранку йому видали біля воріт в’язниці. Він більше не мав що робити.

Він вивчав піраміду з сяючим оком на вершині. Йому захотілося знати більше про піраміду і про око. Стільки всього можна було довідатись!

Вейн навіть не знав, що Земля обертається довкола Сонця. Він думав, що Сонце обертається довкола Землі, бо саме так це виглядало.

Вантажівка промчала по автомагістралі, немовби закричавши до Вейна від болю через те, що він прочитав напис на її боці фонетично. Напис сказав Вейнові, що вантажівка страждає[4], перевозячи товари з місця на місце. Таким було послання, і Вейн промовив його вголос:

Ось що мало трапитися із Вейном за чотири дні — бо я хотів, щоб воно трапилось: його затримають і допитають в поліції, бо він поводився підозріло біля задніх воріт «Баррітрон лімітед», що працювало з надсекретною зброєю. Спочатку вони подумали, що він удає з себе тупого і необізнаного, що він фактично хитрий шпигун, який працює на комуністів.

Перевірка його відбитків пальців і прекрасні зубні пломби доведуть, що він є тим, за кого себе видає. Але йому ще дещо доведеться пояснити: що він робив із членською карткою американського клубу «Плейбой», виданою на ім’я Пауло ді Капістрано? Він раніше знайшов її у смітнику на задвірку нового «Голідей Інн».

І таке інше.

І тепер прийшов час Рабо Карабекіяну, художникові-мінімалісту, і Беатріс Кідслер, романістці, ще дещо сказати і зробити задля цієї книжки. Я не хотів сполошити їх надто уважним поглядом, крутячи ручки їхнього настроювання, тож зробив вигляд, мовби зосереджено малюю картинки вологим пальцем на стільниці.

Я намалював символ землян, що означає «ніщо», ось такий:

Я намалював символ землян, що означає «все», ось такий:

Двейн Гувер і Вейн Гублер знали перший символ, а другий — ні. І тепер я намалював у тумані, що тане, символ, печально відомий для Двейна, але не для Вейна. Ось він:

І тепер я намалював символ, значення якого Двейн знав кілька років у школі, значення, яке відтоді забув. Символ виглядав як край стола у в’язничній їдальні для Вейна. Це відношення довжини кола до його діаметра. Це відношення також можна виразити числом, і навіть коли Двейн і Вейн, Карабекіян і Беатріс Кідслер, і всі ми продовжували займатися своїми справами, науковці-земляни монотонно радирували це число у відкритий космос. Ідея полягала в тому, щоб показати іншим населеним планетам, — у тому разі, якщо вони слухають, — які ми розумні. Ми мучили кола, аж поки вони не викашляли цей символ зі своїх таємних життів:

І на моїй стільниці з пластику я зробив невидиму копію картини Рабо Карабекіяна під назвою «Спокуса святого Антонія». Мій дублікат був мініатюрою реальної речі, і не в кольорі, але я вхопив форму і дух картини. Ось що я намалював:

Ориґінал був завширшки двадцять і заввишки шістнадцять футів. Полем було «гавайське авокадо», зелена фарба для стін, яку виготовляла компанія «Фарби і лаки О’Гари» в Геллертауні штату Пенсильванія. Вертикальною смужкою була оранжева флуоресцентна стрічка. Це був найдорожчий мистецький твір, не беручи до уваги будинки і пам’ятники і не враховуючи статую Авраама Лінкольна перед старою негритоською школою.

То ганьба — скільки коштувала картина. Це була перша покупка для постійної колекції Меморіального центру мистецтв імені Мілдред Баррі. Фред Т. Баррі, голова ради «Баррітрон лімітед», виклав за картину п’ятдесят тисяч доларів своїх кровних.

Мідленд-Сіті було обурене. І я також.

Обурена була і Беатріс Кідслер, але вона не виказувала своєї тривоги, сидячи з Карабекіяном за піаніно-баром. Карабекіян, вбраний у фуфайку з портретом Бетховена, знав, що він оточений людьми, які ненавиділи його за те, що він отримав такі великі гроші за таку мізерну роботу. Його це втішало.

Як і всі інші в коктейль-барі, він розм’якшував свої мізки алкоголем. Це була речовина, створена дрібненьким створінням на ім’я дріжджі. Дріжджові організми поїдали цукор і виділяли алкоголь. Вони вбивали себе, руйнуючи своє власне середовище дріжджовим лайном.

Одного разу Кілґор Траут написав оповідання, в якому вели розмову два грибки дріжджів. Споживаючи цукор і задихаючись у власних екскрементах, вони обговорювали, що можна було б вважати метою їхнього життя. Через свій обмежений розум вони так і не наблизились до здогадки про те, що вони виробляють шампанське.

Тож я змусив Беатріс Кідслер сказати Рабо Карабекіяну за піаніно-баром:

— Це жахливе зізнання, але я навіть не знаю, хто такий святий Антоній. Хто він такий і навіщо комусь було його спокушати?

— Я не знаю, і мені не кортить дізнаватися, — сказав Карабекіян.

— Вам не потрібна правда? — спитала Беатріс.

— Ви знаєте, що таке правда? — сказав Карабекіян. — Це щось ненормальне, у що вірить мій сусід. Я хотів потоваришувати з ним і спитав, у що він вірить. Він сказав мені, а я йому кажу: «Так, так, хіба це не правда?»

Я не мав поваги до творчості ані того художника, ані тієї романістки. Я подумав, що Карабекіян зі своїми безглуздими картинами вступив у змову з мільйонерами, щоб бідні люди почувалися дурними. Я подумав, що Беатріс Кідслер об’єдналася з іншими старомодними оповідачами, щоб переконати людей в тому, що в