read-books.club » Сучасна проза » Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!" автора Курт Воннегут. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут» була написана автором - Курт Воннегут, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут" в соціальних мережах: 

Головний герой роману Кілґор Траут — письменник-фантаст, який подорожує з одного конґресу наукової фантастики до другого. На одному з таких конґресів він зустрічає Двейна Гувера, власника фірми, яка продає «понтіаки», і їхня зустріч стає приводом для багатьох карколомних та несподіваних ситуацій.
Оповідь у романі побудовано так, ніби автор розповідає про Землю інопланетянинові, який нічого не знає ані про людство, ані про людську цивілізацію, навіть про найпростіші речі — розмноження, зброю, прапор, яблуко. Така розповідь дозволяє під несподіваним кутом побачити мотивацію й наслідки людських дій.
«Сніданок чемпіонів» — гарячкова, сумбурна сатира з типовим для Воннеґута складом героїв і ландшафтом.

ISBN 978-966-97782-4–6
© Курт Воннеґут, роман, 1973
© Вавилонська бібліотека, українське видання, 2019
© Олена Фешовець, переклад, 2019
© Володимир Гавриш і Марія Гавриш, художнє оформлення, 2019

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 51
Перейти на сторінку:

Курт Воннеґут

Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!

Ця книжка є художнім твором. Імена, персонажі, місця й епізоди є або плодом авторської уяви, або взяті з інших художніх творів. Будь-яка схожість з реальними людьми, живими чи мертвими, подіями чи місцевостями цілком випадкова.

Пам’яті Фібі Герті, яка втішала мене в Індіанаполісі — під час Великої депресії

Хайби випробував він мене, мов те золото, вийду.

— Йов

Пролог

Фраза «Сніданок чемпіонів» — за­ре­єс­тро­вана тор­говель­на мар­ка корпорації «Дженерал Міллз» для коробки пластівців на сніданок. Використання іден­тич­ної фрази для титулу цієї книжки не має на меті засвідчити будь-яку асоціацію з «Дженерал Міллз» або їхнє спонсорство, ані не має на меті очорнити їхній якісний продукт.

Фібі Герті, тієї особи, котрій присвя­чена ця книжка, уже, як то кажуть, немає серед живих. Я познайомився з нею в кінці Великої депресії, коли во­на овдовіла і жила в Індіанаполісі. Мені було років шіст­над­цять, їй — близько сорока.

Вона була багатою, але ціле своє доросле життя щодня ходила на роботу, тож працювала і далі. Вона вела колон­ку з тверезими і дотепними порадами для безнадійно зако­ханих в індіанаполіській «Таймз», добрій газеті, яка на сьо­год­ні вже не існує.

Не існує.

Вона писала рекламки для «Компанії Вільяма Г. Блока», універмаґу, що все ще процвітає в будівлі, яку спроєктував мій батько. Вона написала це оголошення для осіннього розпродажу солом’яних капелюшків: «За таку ціну можете згодувати їх своєму коневі і підживити ними троянди».

Фібі Герті найняла мене писати оголо­шення про підлітковий одяг. Я мусив носити одяг, який роз­хвалював. Це входило до моїх обов’язків. І я подружився з двома її синами, моїми однолітками. Я постійно висид­жував у них вдома.

Вона відверто говорила зі мною і зі своїми синами, і з на­шими дівчатами, коли ми їх приводили додому. З нею було весело. З нею я чувся вільним. Вона навчила нас неша­ноб­ливо говорити не лише про секс, але й про амери­кан­ську історію і відомих героїв, про розподіл багатства, про школу, про все.

Нині я заробляю на життя нешанобливим поводженням. У цьому я незграбний. Я все намагаюся імітувати нешанобливість, що була такою ґраційною у Фібі Герті. Тепер я думаю, що ґраційність їй вдавалася легше, ніж мені, через настрій Великої депресії. Вона вірила в те, у що вірило багато американців: що народ буде щасливим, спра­ведливим і розумним, коли настане економічне процвітання.

Я вже більше не чую цього слова: «Процвітання». Колись воно було синонімом «Раю». А Фібі Герті змогла повірити, що нешанобливість, яку вона радила, створить американський рай.

Нині нешанобливість в її стилі стала модною. Але вже ніхто не вірить у новий американський рай. Мені дійсно бракує Фібі Герті.

Тепер щодо моєї підозри, яку я викла­даю в цій книжці, наче людські істоти є роботами, машинами: слід зауважити, що в часи мого дитинства лю­ди, здебільшого чоловіки, які страждали від локо­моторної атаксії, характерної для останніх стадій сифі­лісу, були звичним явищем у центрі Індіанаполіса і серед натовпу біля цирку.

Ці люди були заражені хижими маленькими буравчи­ками, яких можна було розгледіти лише під мікроскопом. Хребці таких хворих спаювалися докупи після того, як бурав­чики виїдали між ними всю тканину. Сифілітики мали дуже величний вигляд — виструнчені, погляд просто перед собою.

Одного разу я бачив сифілітика, який стояв на розі ву­лиць Меридіан і Вашинґтон, під навислим годинником, який спроєктував мій батько. Місцеві називали це перехрес­тя «Роздоріжжя Америки».

Стоячи на Роздоріжжі Америки, цей хворий чоловік на­пружено думав про те, як відірвати свої ноги від бор­дюру і перебратись через вулицю Вашинґтон. Він злегка тремтів, мовби всередині в нього на холостому ходу крутився мотор­чик. Ось його проблема: частини його мозку, де народ­жувалися інструкції для ніг, наживо виїдали буравчики. Дроти, по яких мали надходити інструкції, уже втратили ізоляцію або були наскрізь проїдені. Перемикачі на шляху спаялися — у положенні вимкнуто або ввімкнуто.

Цей чоловік здавався дуже, дуже старим, хоч йому було, мабуть, лише тридцять. Він усе думав і думав. А тоді хвиц­нув ногою двічі, мов танцівниця в кабаре.

Мені, хлопчику, він тоді справді здавався машиною.

Я схильний думати про людських істот як про велетенські ґумові трубки, в яких бурлять хімічні реакції. Коли я був хлопчиком, я бачив багато людей із зо­бом. Те саме бачив Двейн Гувер, дилер «понтіаків», який є головним героєм цієї книжки. Ці нещасні земляни мали такі розбухлі щитовидні залози, що здавалося, ніби в їх­ньому горлі росли цукіні.

А з’ясувалося, щоб вести нормальне життя, їм треба було всього лишень споживати щодня менше за мільйонну час­тку унції йоду.

Моя мама зруйнувала свої мізки хімікатами, які мали дія­ти як снодійні.

Коли я чуюся пригніченим, я приймаю маленьку таблет­ку — і знову стаю веселим.

І таке інше.

Тому, коли я вигадую героя для роману, великою споку­сою для мене є сказати, що він є тим, чим він є, через пошкод­жені дроти або через мікроскопічні дози хімікатів, які він того дня з’їв або не з’їв.

Що я сам думаю про оцю кни­ж­ку? Вона мені огидна, але мої книжки мені завжди огидні. Мій друг Кнокс Бурґер одного разу сказав про якийсь громізд­кий ро­ман, що той «читається так, наче його написав Філ­бойд Студж». Ось ким я себе вважаю, коли пишу те, що я во­чевидь запрограмований писати.

Ця книжка є подарунком самому собі на мій п’ятдесятий день народження. В мене таке відчу­ття, ніби я перетинаю гребінь даху — вибравшись на один зі схилів.

Я запрограмований поводитись по-дитинячому в п’ят­де­сят — ображати «Всіяний зорями стяг», мазюкати фломастером зображення нацист­ського прапора, анального отвору і багатьох інших речей. Щоб дати вам поняття про зрілість моїх ілюстра­цій для цієї книжки, ось мій малюнок ануса:

Думаю, це спроба звільнити свою голову від усього цього сміття — анусів, пра­порів, трусів. Так, у цій книжці є малюнок трусів. Я також викидаю героїв зі своїх інших книжок. Більше не збираюся ставити лялькові вистави.

Думаю, це спроба зробити свою голову такою ж порож­ньою, якою вона була в день мого народження на цій уш­кодженій планеті п’ятдесят років тому.

Гадаю, саме це повинні зробити більшість білих амери­канців і не-білих американців, які наслідують білих американців. В будь-якому разі речі, що вклали в мою го­лову інші люди, не пасують одна до одної, часто ні до

1 2 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"