Читати книгу - "Воно"

й злі очі — бездумні й червоні. Обличчя передчасно постарілого чоловіка — чоловіка, котрому тридцять дев’ять, а виглядає він років на сімдесят три. При цьому то було обличчя дванадцятирічного хлопчиська. Одяг у нього позеленів од хащ, у яких він переховувався вдень.

— То як, ніґґере, не поздоровкаєшся? — спитав Генрі.

— Привіт, Генрі.

Майку спало на думку, що впродовж останніх двох днів він не слухав радіо й навіть газет не читав, хоча для нього це було звичним ритуалом. Дуже багато роботи. Дуже багато справ.

Дуже шкода.

Генрі переступив через поріг коридору між дитячим та дорослим відділами бібліотеки й завмер, свердлячи Майка маленькими поросячими очима. Його губи розійшлися в потворній усмішці, показавши гнилі зуби мейнського селюка.

— Голоси, — промовив він. — Ти чуєш голоси, ніґґере?

— Що за голоси, Генрі?

Майк сховав руки за спину, як школяр, якого викликали до дошки, і переклав ніж із лівої руки в правицю. Високий маятниковий годинник, подарований Хорстом Мюллером у 1923 році, урочисто відлічував секунди — наче вода, що скрапує на гладеньку поверхню озера бібліотечної тиші.

— З місяця, — сказав Генрі. Він засунув руку в кишеню. — Вони чулися з місяця, — він замовк, трохи насупився, похитав головою. — Багато голосів, та насправді лише один. Його голос.

— Ти бачив Його, Генрі?

— Ага. Франкенштейна. Відірвав Вікторові голову. Шкода, що ти не чув того звуку — наче розстебнули велетенську змійку. А тоді Воно кинулося на Ригайла. Ригайло бився з Ним.

— Справді?

— Ага. Тому я зміг утекти.

— Полишивши його на смерть.

— Стули пельку! — щоки в Генрі тьмяно почервоніли. Він ступив на два кроки вперед. Із галереї, що з’єднувала відділи бібліотеки, вийшов батько Генрі, та його очима дивився малий Баверз. На обличчі Генрі Майк побачив ту саму лють, але й ще дещо — дитину, яку шалений Батч Баверз виховав на хорошій фермі, що з бігом років перетворилася на засраний пустир із парою халуп. — Стули пельку! Воно б і мене прибило!

— Нас воно не прибило.

Очі в Генрі зблиснули.

— Поки що, — уїдливо докинув він, шкірячись. — Та встигне. Якщо після мене хтось лишиться.

Баверз вийняв руку з кишені. У ній він тримав тонкий дев’ятидюймовий інструмент із вставками зі штучної слонової кістки з боків. На одному кінці цього сумнівного «витвору мистецтва» виблискувала хромована кнопка. Генрі натиснув на неї. Шестидюймове лезо відскочило з прорізу на одному кінці рукоятки. Підкидаючи ножа на долоні, він рушив до контрольного столу.

— Диви, що я знайшов, — мовив він. — Я знав, де шукати, — він огидно підморгнув набряклими, червоними повіками. — Чоловік, що ховається в місяці, сказав мені, — Генрі знову зблиснув зубами. — Удень я ховався. Увечері зловив попутку. Якийсь старигань. Стукнув його. Здається, вбив. Покинув машину біля Ньюпорта. Якраз на межі Деррі почувся голос. Поглянув у риштак, а там — одяг. І ніж. Мій старий ніж.

— Генрі, ти про дещо забув.

Шкірячись, Баверз лиш похитав головою.

— Ми не піймалися, і ти не піймався. Воно хоче зловити нас у свої лабети, але й тебе також.

— Ні.

— А я гадаю, що так. Хоча ви, бовдури, зробили Його роботу, Воно не має улюбленчиків, чи не так? Воно схопило твоїх друзів, і поки Ригайло бився з Ним, тобі вдалося втекти. Та ти повернувся. Гадаю, що ти, Генрі — частина його незвершеної справи. Я в цьому впевнений.

— Ні!

— Можливо, тобі привидиться Франкенштейн. Або вовкулака. Або вампір. Або клоун. Або… Генрі, може, ти побачиш Його справжнє обличчя. Нам Воно показалося. Хочеш, розкажу? Хочеш…

— Заткнися! — заволав Генрі й кинувся на Майка.

Майк відступив убік і виставив ногу. Генрі перечепився через неї і покотився стертим кахлем, наче шайба з гри в шафлборд. Він ударився головою об ніжку стола, за яким трохи раніше Невдахи розповідали свої історії. На хвильку його приголомшило, і хватка на ножі послабилась.

Майк метнувся до нього. Тієї миті він міг прикінчити Баверза: можна було встромити того ножа, що йому надіслала церква його матері, ножа з надписом «ІСУС РЯТУЄ», в потилицю Генрі й викликати поліцію. Трохи офіційної метушні, та не тут, у Деррі, де подібні дивні й жорстокі випадки були мало не в межах норми.

Та його зупинила думка, надто блискавична, аби бути свідомою, що коли він вб’є Генрі, то зробить за Нього частину роботи, так само, як зробив би її Генрі, убивши Майка. Та було ще дещо: вираз, що майнув обличчям Баверза, — стомлений, спантеличений погляд скривдженої дитини, котру бозна-чому скерували на небезпечний шлях. Генрі виріс у гнилому довкіллі Батча Баверза. Він належав Йому навіть тоді, коли й гадки не мав, що Воно існує.

Тож замість загнати ножа у вразливу шию Генрі, він упав навколішки й потягся до зброї. Ніж крутнувся в руці Баверза (здавалося, він сіпнувся сам по собі), і пальці Майка схопилися за лезо. Він не відчув болю одразу — лише червона кров потекла його пальцями на пошрамовану долоню.

Він відсмикнувся. Генрі відкотився й знову схопив ножа. Майк звівся на коліна, і вони подивилися один одному в очі. В обох ішла кров: в Майка — з пальців, у Генрі — з носа. Баверз тріпнув головою, і брунатні крапельки полетіли в пітьму.

— Гадаєш, ти такий розумака! — хрипко закричав він. — Йобані пестунчики! У чесному бою ми б вас на дрантя порвали!

— Поклади ножа, Генрі, — стиха промовив Майк. — Я викличу поліцію. Вони приїдуть і відвезуть тебе до «Джуніпер Гілл». Деррі лишиться позаду. Ти будеш у безпеці.

Генрі спробував заговорити й не зміг. Не зміг сказати цьому знавіснілому телепню, що він не буде в безпеці ні в «Джуніпер Гілл», ні в Лос-Анджелесі, ні в нетрях джунглів. Рано чи пізно зійде місяць, білий, як кістка, холодний, як сніг, і зазвучать примарні голоси, а місячний лик перетвориться на Його обличчя, і воно белькотатиме, іржатиме, наказуватиме. Він проковтнув слизьку кров.

— Ви ніколи не билися чесно!

— А ви?

— Ти курва-ніґґеро-чорний-джунглемахач-мавпа-щур-дупель! — загорлав Генрі й знову стрибнув на Майка.

Майк відхилився, аби уникнути цього незграбного наскоку, не втримав рівноваги й гепнувся на спину. Баверз знову вдарився об стіл, зрикошетив, повернувся й схопив Майка за руку. Той замахнувся ножем і відчув, як лезо глибоко ввійшло в передпліччя Генрі. Баверз зойкнув, та, замість відпустити суперника, посилив хватку. Він шарпнув Майка до себе — волосся впало на очі, кров струменіла з розбитого носа на товсті губи.

Майк спробував упертися ногою в бік Генрі й відштовхнути його. Баверз махнув викидним ножем: лезо прокреслило в повітрі блискуче півколо,