Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

— Ось ключі, — Максим задзеленчав ними перед носом Ані. — Готова?

Дівчина лиш зітхнула й вийшла з машини. Поглянувши на будинок, Аня раптово змінилася в обличчі. Її очі розширилися від здивування — це була та сама багатоповерхівка, де в її минулій реальності вони разом з Богданом винаймали квартиру. 

Невірно розцінивши реакцію жінки, Максим щасливо посміхнувся:

— Хороший будинок, правда? Поруч парк в п'яти хвилинах. Продуктовий магазин з іншого боку будівлі. Школа через дорогу, якщо дітей надумаємо завести, — й він підморгнув їй. 

Хвиля сиріт і холодного поту прокотилася по тілу дівчини від маківки до пальців на ногах. Ну треба ж які збіги. Ця реальність повторює її минулу до найменших подробиць.

— Твоя мама мене проклинала? — спитала в чоловіка, намагаючись перевести тему бесіди.

— Було трохи, — посміхнувся Максим. Аня лиш мугикнула. Ще б пак.

— Який поверх?

— Побачиш, — він хитро посміхнувся.

Вони вийшли на дев'ятому поверсі й повернули наліво. Паніка заволоділа серцем дівчини, здавлюючи горло й не даючи дихати. Очі заблищали від сліз, що вперто просилися назовні. Коли чоловік відчинив двері, неочікувано для Ані, він, не дивлячись на супротив й верещання, заніс її до квартири на руках. Поставив на ноги лише всередині й ввімкнув світло. 

— Подобається? — з гордістю запитав. 

Аня мовчки кивнула.

— Це ти ще вид з вікна не бачила. Там усе місто видно.

Аня підійшла до вікна, яке простягалося від однієї стіни до іншої й від стелі до підлоги. Нічні вогники міста заворожували, ніби тисячі світлячків миготіли й рухалися в темноті.

Згадалося, як раніше вона стояла біля такого самого вікна й чекала Богдана з роботи. В більшості ці краєвиди дівчина спостерігала сама чи з подругами й завжди жалілася на зайнятість свого хлопця. Та було кілька незабутніх вечорів, коли вони  з Богданом підсували оксамитові, куплені на розпродажі, теплі крісла ближче, залазили в них і вкривалися ковдрами. На скляному столику між ними стояла заздалегідь підготована пляшка білого сухого вина і два келихи. 

По тілу Ані прокотилася хвиля тепла і затишку, коли вона це пригадала. Жінка обхопила себе руками. Її очі заблищали в темноті. Чому вона не цінувала ці моменти? Вони тоді могли сидіти кілька годин підряд, пити вино й розмовляти про життя. А потім Аня перелазила у крісло до Богдана, вмощувалася в нього на руках, наче маленька дитина, підібгавши ноги й обнімаючи його за шию, й засинала. Богдан переносив її на ліжко, коли дівчина вже міцно спала. Те тепло, що вона відчувала на руках у Богдана дуже відрізнялося від неприязні й майже відрази, які вона відчула, коли сьогодні Максим заніс її до квартири.

«Що змінилося? — промайнула думка у білявки. Її нудило. Позаду стояв Максим й обіймав її за талію. — Кілька днів тому, я була по вуха закохана у чоловіка й мені здавалося, що Богдан не моя доля».

Наступного ранку, коли сонце тільки зійшло,  білявка швидко скочила з ліжка й побігла збиратися, поки чоловік ще спав. «Хоч би він не прокинувся», — подумала вона, тихенько дістаючи речі з шафи. Аня озирнулася й на мить застигла, дивлячись на Максима, що міцно спав на подушці. Згадався останній ранок з Богданом, коли той спав поруч. Його смішні окуляри, що сповзли йому на носа й книжка «Друга світова війна. Як це було…». «Тепер такі ранки він проводить з Алкою» - подумалось їй. 

Дівчина вибігла на вулицю й озирнулася. Вона помітила, що все-таки невелика різниця між двома світами є. Наприклад, облущена стара лавочка, повз яку вона щойно пробігла, була завжди вчасно пофарбована в червоний колір у її попередній реальності.  Аня підняла голову й уважно поглянула на дерева — вони ніби ті ж самі, але колір листочків темніший та  більш тьмяний. «Якщо баба Агафа змогла відправити мене сюди, то і в цьому світі має бути хтось, хто може переправити мене назад, навіть якщо відьма померла», — розмірковувала Аня. Забігши в маршрутку № 25, якою вона їздила на роботу раніше, дівчина почала шукати дрібні гроші й вивертати кишені. Разом з грошима їй у руки випала візитка племінниці баби Агафи — Божени. 

«А що як, — подумала Аня, — в нас все-таки вийде провести той ритуал, якщо я згадаю всі деталі. Адже найголовніше, що має бути — дар, у тої жінки він вже є». Надія народилася й затріпотіла, як пташка крилами навесні, десь у районі грудної клітки білявки.

Дівчина почала помічати й інші відмінності між світами. Наприклад, уплітаючи за обидві щоки пиріжки з капустою з Зіною Петрівною за обідом, вона раптом згадала, що раніше зустрічала цю жінку. Але в іншій реальності та продавала випічку й напої — чай та каву. Вони особливо не спілкувалися, але що промайнуло в голові, що Зіна Петрівна завжди посміхалася й бажала всім хорошого дня. «Ну треба ж, — здивувалася білявка, — значить реальність може бути як гірша, так і краща й можливо навіть є така, де я стала відомим вченим чи політиком, або поїхала у навколосвітню подорож».

Повернувшись ввечері в нову квартиру, Аня нікого там не застала. Вона дістала з холодильника сир та ковбасу, вирішивши повечеряти наодинці бутербродом з чаєм. З тарілкою в руках вона пройшла до панорамного вікна у кімнаті, залізла з ногами у крісло й мрійливо задивилася на місто. «Цікаво, що робить Богдан у світі, де я просто зникла? Чи я там не зникла? Можливо замість мене тепер з ним живе Аня з цієї реальності — та, що любить відкритий одяг, багато інтиму і не хоче працювати. Для тої Ані Богдан буде надто нудним та повільним». Дівчина зітхнула. Поставила недоїдений бутерброд і чашку на столик й укутавшись у плед, заснула.

Прокинулася дівчина від голосного гуркоту — щось падало й гупало у коридорі. Перелякано з просоння протираючи очі, Аня скочила на ноги й побігла до вхідних дверей. На підлозі лежав п'яний Максим:

— Що, сука, дивишся? — пробурмотів не піднімаючись. — Задоволена? Через тебе моя мама весь день плаче, місця собі не знаходить!

Його голос був злим й Ані здалося, що ситуація виходить з-під контролю, а чоловік стає агресивним. Вона багато разів бачила подібне в дитинстві. Тож прийняла рішення не злити його, поки він в такому стані. «Залишу його тут до ранку, а там подивимось», — вона спробувала відступити й зробити крок назад до кімнати, однак чоловік різко підняв голову й схопив рукою її за ногу.