Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Коли Аня зайшла всередину, над її головою пролетіла ворона. Голосно каркаючи, вона зачепила білявку крилом й вилетіла надвір. Дівчина скрикнула й відскочила вбік. Двері за її спиною гучно зачинилися. Вона перелякано здригнулася, озираючись навколо. Пригладила волосся. Здається тут давно ніхто не живе. Посеред кухні стояв круглий стіл, точнісінько такий, який був на останній зустрічі Ані з Агафою. Навіть скатертину на ньому постелили таку саму — білу у мереживну вибиту  квіточку. Аня провела пальцем по поверхні — його покривав товстий шар пилюки. Біля столу розміщувалися одне навпроти одного два дерев'яні стільці — один для ворожки, а інший для відвідувача. Раптом повіяло холодом. Неспокійно сіпнувшись, білявка повернула голову в бік — протяг йшов від розбитої шибки. Аня зіщулилася. По спині пробігли сироти — чи то від страху, чи від вранішньої прохолоди. 

Дівчина пройшла вперед й сіла на стілець для відвідувача. 

— Агафа! — голосно погукала, закидаючи ногу на ногу й намагаючись приховати страх, вона. — Чуєш мене? Треба поговорити! 

У відповідь ні звука. Лише продув перегорнув кілька сторінок газети, що валялася на підлозі біля вікна.

Аня закрила очі. У скронях запульсувало. Невже все скінчено й вона назавжди тут застрягла?

— Агафа! — знов погукала вона. — Так нечесно. Чуєш, відьма? Ти обдурила мене! Ти сказала, що Богдан не моя доля. Навіщо тобі це було потрібно? Це проти правил. З'явися негайно, а то пожалкуєш! 

Якусь мить білявка сиділа в абсолютній тиші, чуючи звук власного дихання й розуміючи, як по дурному виглядає зі сторони, розмовляючи сама з собою. Наступної секунди вона почула пронизливий скрип дверей, вітер різко повіяв в обличчя дівчині, розвіваючи її волосся.

— О Боже, — прошепотіла Аня. По шкірі спини та рук побігли мурахи. Паніка охопила її серце.

Вона продовжувала сидіти з заплющеними очима, боячись поворухнутися, як почула суворий жіночий голос:

— Може ви поясните, що тут робите? Чи мені викликати поліцію?

На відьмин цей голос схожий не був. Та й поліцію дух би не зміг викликати. Тож, здивована Аня відкрила очі й поглянула прямо перед собою.

Перед нею стояла жінка, не старше тридцяти п'яти — сорока років. Темне густе й лискуче волосся до поясу було розпущене та не мало жодної сивої волосини. Вона була одягнена у довгу синю сукню нижче колін, з-під якої виглядали високі, зроблені з прозорої тканини чоботи. Тонку талію жінки стягував широкий червоний пояс. Брюнетка суворо звела чорні брови на переніссі й втупила очі в дівчину. Щось в її зовнішності видалося Ані невиразно знайомим.

— Я прошу вибачення, — білявка скочила зі стільця й зробила крок вперед. — Мені дуже треба було зустрітися з Агафою.

— Хіба вам не відомо, — блиснувши на Аню своїми бурштинового кольору очима, запитала жінка, — що моя тітка вже кілька років як померла?

— Ваша тітка? — дівчина сплеснула в долоні й цієї миті зрозуміла, що саме в зовнішності незнайомки її тривожило — колір очей племінниці відьми був такий самий, як у ворожки, до якої вона приїхала.

У розпачі вона плюхнулася назад на стілець й затулила руками обличчя.

— Ви пробачте, що я зайшла без дозволу, — тихо промовила вона. — Мені дуже була потрібна поміч вашої тітки. В мене життя летить шкереберть, а допомогти більше нікому.

Брюнетка спочатку скептично зиркнула на гостю, примружившись й посміхнувшись. Та наступної миті вираз її обличчя змінився. Вона серйозно поглянула в очі Ані.

— Мене звати Божена. Поняття не маю, що саме могла зробити для вас моя тітка. Я всіма тими знаннями не володію. Й взагалі я художниця. Маю лише природний дар, однак якщо вам це буде корисно — звертайтесь.

— Аня, — відрекомендувалася білявка. — Тоді ви й справді не зможете мені допомогти, — вона зітхнула й пішла до виходу.

— Ось тримайте, — Божена наздогнала білявку біля дверей, схопила за руку й всунула їй клаптик паперу в долоню. — Це моя візитка. Якщо буде необхідність, то дзвоніть.

Аня похнюплено вийшла на двір й кинувши погляд на візитку прочитала: «Художниця Божена — намалюю картину вашої мрії. Бажаєте зробити близькій людині ексклюзивний подарунок — замовте для неї портрет по фото». А нижче під текстом написаний номер телефону й пошта жінки.

Білявка витягнула телефон й вже збиралася викликати таксі, коли їй подзвонили. Висвітився номер Максима.

— Алло, зайчику, — радісно проговорив чоловік у слухавку, хоча ще вранці сердився, — я знайшов для нас квартиру та ще й недалеко від твоєї роботи. Так що до кінця тижня приїду за тобою.

Аня зітхнула й насупилася.