Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Втім, Ларама взагалі вважала, що йти до цих посланців не слід, краще послатися на несподівану хворобу чи хоча б на ті самі чутки. Але зрештою зупиняти не стала, тільки обвісила нащадка всілякими щитами і пообіцяла простежити за розмовою, а в крайньому випадку неодмінно втрутитися.

Посланці Золотих Туманів виявилися такими ж впевненими і нахабними, як той, який не посоромився постояти в перших лавах глядачів на церемонії призову птаха. Правда, поклони вони відважили як годиться, хоча дивилися при цьому на Ромула, як на кумедне звірятко, і навіть не намагалися це приховати.

— Що привело гідних до мого палацу? — поцікавився Ромул, не запропонувавши гостям навіть сісти і наголосивши на «мого».

Гідні переглянулись. Потім уперед виступив найнижчий і непоказний на вигляд, але, мабуть, найдостойніший з усіх і став нести нісенітницю про дружбу народів, взаємодопомогу і те, що тепер, коли помер Мален, котрий погано ставився до Золотих Туманів, а злісні вовки з палацу вигнані, цю дружбу можна і слід усіляко розвивати.

Ромул милостиво слухав.

Говіркий коротун перейшов на те, що всі боги рівні і гідні.

Ромул продовжував слухати, не змінюючи виразу обличчя.

Коротун говорив і говорив, поки не почав плутатися в фразах, що повторюються. Чи розраховував, що молодий імператор почне суперечку. Чи намагався якось впливати на когось, що, втім, робив дарма. Ларама б вплинути не дозволила, ні на нащадка, ні на Межена, котрий зображував не надто тверезого усміхненого ідіота, ні на похмурих вартових, готових, якщо знадобиться, порубати посланців у капусту.

А може, коротун просто тягнув час, а хтось із його супроводу спостерігав і робив якісь висновки. Або намагався вивчати захист. Або займався якимось іншим паскудством.

Нарешті, розповівши наостанок про велич якогось храму Золотих Туманів і про те, як захищаються скарби, що зберігаються в ньому, коротун перейшов до суті справи. Він, чемно, з поклоном попросив пустити його в скарбницю, щоб особисто пошукати сліди злодіїв. Ні-ні, він не сумнівався в компетентності тих, хто шукає і стежить в імперії. Просто в нього магія інша і він може помітити те, що вони не побачили.

Ромул у тому, що цілком може, не сумнівався, тому відмовив. Теж ввічливо, з посиланням на традиції і те, що проти магів Золотих Туманів там є захист. І молодому імператорові не хотілося відправляти на батьківщину попел, що зостанеться від чарівника, якщо захист спрацює.

Коротун відкрив рота, готуючись щось сказати, але тут же його закрив і задумався.

— Мало не проговорився про те, що чарівники королівства в скарбниці вже побували і ніякого захисту не виявили,— прошелестів над вухом Ромула голос Ларами.

— Але якщо молодий імператор нас проведе як гостей… — задумливо сказав коротун.

— І в захисті скарбниці вони знаються краще, ніж ти. І просяться туди, щоб мати можливість шукати офіційно, нібито для тебе. Щоб отримати повну свободу у твоїх водах. Мабуть змій поряд з островами пропливав, дуже близько, настільки, що можна запідозрити будь-що, аж до того, що справжній артефакт залишився на острові, а далі попливла його тінь, — прошелестіла Ларама.

Ромул, поки її слухав, задумливо хмурився. А потім рішуче мотнув головою і відмовив. Ще й послався на те, що зовсім у тому захисті не розуміється і ризикувати життям дорогих гостей не хоче.

Так далі розмова йшла. Посланці ще деякий час намагалися отримати дозвіл увійти до скарбниці. Потім почали натякати, що жителі деяких островів неадекватно реагують на їхній корабель, і якби посланці мали папір про дозвіл відвідати ті землі, то все було б простіше, принаймні командир гарнізону не обіцяв би обстріляти «корабель чаклунів» глечиками з кров'ю землі. Щоправда, навіщо їм відвідувати саме ті острови, де на них реагують так бурхливо, піддані королівства не зізналися. Говорили про неможливість набрати питну воду та оновити припаси.

Закінчилася ця розмова нічим. Хоч і тривала дуже довго, Ромулу навіть довелося натякнути, що посланці забирають його час, а потім ще й нагадати, що він поки що тут імператор, що їх явно розлютило.

— Бідолахи. Вони думали, що в цей час уже почуватимуться в палаці, як удома. А тут ти, не втратив ні волю, ні розум, ні себе, замість їхнього короля, який все ще тягне з переродженням, бо точно знає, що демони існують. Але не знає, як скоро вони з'являться після того, як не відгукнулися боги рівноваги, — похмуро сказала Ларама, коли посланців вдалося випровадити, причому в супроводі Межена, який захотів провести екскурсію, а насправді простежити, щоб вони «випадково» не заблукали в палаці й не забрели до скарбниці.

І проводжав їх Межен аж до порту. А потім ще й допоміг коротунові зійти на сходні. І тоді теж не пішов, сів на сходах і став демонстративно пити вино із пляшки, що прихопила з собою. Адже посланці відмовилися розділити з ним цю випивку, а іншої компанії не було. Про що він навіть поскаржився вартовим, що проходили повз.

Ще Межен дивився крізь пляшку, то на небо, то на кораблі. Іноді хихотів і кликав чайок, обіцяючи на них одружитися, якщо зможуть обернутися дівами.

І навіть коли корабель Золотих Туманів ні з того, ні з цього відчалив і, набираючи швидкість, буквально помчав кудись, Межен зі сходів не пішов. Він спостерігав за тим, що відбувається на інших кораблях і посміхався. Цілком по-дурному, як і личить блазню, нехай і не офіційному.

А те, що в пляшці підфарбована вода і наближаюче плетіння знати нікому не треба. Як і те, що Межен бачив, як прямо посеред бурхливої ​​розмови коротун раптом закинув назад голову і впав, начебто навіть замертво. А моряки після цього злякано забігали, відчалили, та все одно не встигли. Тому що на палубу впало ще не менше десятка людей, схоже, магів, якщо судити по першому потерпілому.

А на «Білокрилій ластівці», що ось уже три дні стояла біля палацового причалу і не бажала забиратися, так само дивно впав і не встав найнятий корабель пасажир, який блукав палубою в чорному плащі з глибоким каптуром.