Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Альдо зачинив двері в квартиру. Елена досі стояла при вході, але Марчена пройшов в глиб помешкання. Він не кликав її піти за ним. Просто зачинив двері і пішов займатись своїми справами. Десь в іншій кімнаті працював телевізор, щось з новин мотоспорту. Елена дотепер не могла віддихатись. Вона перехвилювалась, коли наважилась ввійти без запрошення до Альдо. І тепер Елена відчувала себе безглуздо. Наче підліток, який послуговується не розумом, а емоціями. І про що вона думала? Він навіть пройшов повз, не глянувши на неї, ніби вона була чимось незначним.

Простоявши хвилин п’ять-сім Елена поклала сумку на підлогу та зняла взуття. Плащ вона повісила на вішак при вході. Глибоко вдихнувши Елена пішла на звук телевізора. Думала, що саме туди пішов Альдо, але у вітальні вона його не знайшла. Не знала, чи буде доречно йти далі по помешканню, заглядати в інші кімнати та шукати Альдо. Хоча після вторгнення в квартиру, чи можна було думати про якийсь етикет чи щось на це схоже. По телевізору показували результат якихось перегон. Це були жіночі змагання. Молода дівчина, очевидно, яка отримала перше місце, давала інтерв’ю. Вона дуже жваво щось пояснювала. Усміхнена, яскрава. Очі прямо іскрились від захвату. Але раптом репортаж завершився. І на екрані з’явився запит, чи почати показ заново. Стало зрозуміло, що ці перегони були просто записом. Але чому Альдо дивився саме це відео? Елена не наважувалась щось натискати.

Альдо зайшов до вітальні. В руках він тримав якусь папку. Він сів навпроти Елени в крісло та кинув папку на журнальний столик.

- Альдо…

- Елено. Послухай мене. Я тебе сюди не кликав. Тому не вийде світської бесіди. Сьогодні не найкращий день для цього.

Він замовк і подивився на екран. Обрав ввімкнути відео заново, але прибрав звук.

- Як ти, Альдо? Болить голова?

- Ти ж не для цього прийшла, Елено.

- Не треба так, Альдо. Мені не все рівно. На відміну від тебе…

- Елено, ти сама не знаєш, чого хочеш. То тобі не байдуже, то ти приходиш тільки по справі.

- Альдо…

Елена чомусь почала говорити пошепки. Їй хотілось йому все розказати. Все. Абсолютно. Про те, що вона насправді вбивця, яку прикрив власний батько. Але перед цим вона мала дізнатись, яке відношення має Альдо до «Червоних буйволів».

- Альдо, я хочу тобі дещо розказати. Я хочу бути з тобою більш відкритою. Мені не байдуже до твого стану.  Мені… Мені варто було подзвонити перед тим, як приїхати. Але я була в лікарні. І мені сказали, що ти вже вдома. І… І вчора в мене був кепський… Ні, не кепський, а просто жахливий день. А зранку я прокинулась з таким болем в голові від усього цього. І перша людина до якої я подалась після цього всього – це був ти.

- Елено, я не в гуморі, м’яко кажучи. Тому нічим не зможу тобі зарадити, навіть не зможу вдати, що підтримую тебе. Не сьогодні, це точно.

Альдо повернувся до екрану. Там знову був фрагмент з інтерв’ю дівчини, а це означало, що воно скоро закінчиться. Елена не наважувалась запитати в Марчена, хто це на відео. Альдо виглядав погано. Спершу Елена подумала, що це наслідок травми, але зараз вона чітко бачила, що саме робило його вигляд настільки змученим. Це були очі. Погляд, в якому було бездонне море болю та жалю.

- Мені справді варто було спочатку подзвонити. Вибач. Я піду краще. Ще раз вибач.

Елена пішла до дверей. Взуття, плащ, сумка – все було вже на ній та в руці відповідно. Але вона все стояла, не знаючи чого чекала. Знову почувся звук відео. Альдо ввімкнув його заново. Щось було в його погляді такого, що їй не хотілось нікуди йти. Елена не хотіла залишати його в такому стані. Вона не знала причини, але її лякав така його поведінка.

Вона пішла назад у вітальню, навіть не знімаючи ані взуття, а ні плащ. Альдо сидів в тому ж кріслі, але тепер він опустив свою голову вниз та підтримував її руками. Відео на екрані досі програвало.

- Альдо… Поговори зі мною, будь ласка.

Він підняв очі на неї – вони в нього були червоні.

- Елено…

- Альдо, я не залишу тебе в цьому стані. Я не знаю причину, але ти мене лякаєш.

- Не підеш… Добре.

- Добре.

- Сідай. Можу запропонувати чай.

- Ні, дякую. Альдо, що сталось?

- Сьогодні день народження моєї… Моєї сестри. Вона була гонщицею. Виграла багато заїздів, купу кубків здобула, медалей.

- Це вона на відео?

- Так. Її заключне змагання. Вона тут теж була першою. Але… Але за місяць після цього вона померла.

- Спів…

- Не треба. Це нічого не змінить. Її немає, а чиєсь співчуття її не поверне. Олівію вбили. Ти питала про «Червоних буйволів», Елено? Так ось. Один з них вбив Олівію.