Читати книгу - "Володар Перстнів"

— Ґандалф! А я думав, ти помер! А потім вирішив, що і я мертвий. Отже, нічого сумного не трапилося? Що діється на світі?

— Велика Тінь розвіялася, — відповів Ґандалф і засміявся, і сміх його звучав, як музика чи як джерело в пересохлій землі.

І Сем подумав, що вже давно-давно не чув сміху, чистої музики веселощів. Цей сміх прозвучав для нього, мов відлуння колишніх радощів. І раптом він розплакався. Але так, як весняний дощик, після якого ще яскравіше починає сяяти сонце, — так і сльози його пролились і висохли, він засміявся і, сміючись, вискочив із ліжка:

— Як я себе почуваю? — вигукнув він. — Ну, не знаю, як це описати. — Я почуваю себе… — він змахнув руками, — як весна по зимі, як сонце в листі, як сурми, й арфи, й усі пісні світу!

Він замовк і повернувся до господаря:

— А як пан Фродо? — запитав. — Шкода, що йому зіпсували руку, правда? Та сподіваюся, загалом із ним усе гаразд. Він пройшов через такі жахи.

— Так, зі мною все гаразд, — сказав Фродо, також сідаючи й усміхаючись. — Я чекав, поки ти прокинешся, і знову заснув, сплюху Семе. Я не спав уже на світанні, а зараз, мабуть, майже полудень.

— Полудень? — перепитав Сем, задумавшись. — А якого дня?

— Чотирнадцятого після Нового року, — відповів Ґандалф, — або, якщо хочеш, восьмого квітня за Літочисленням Ширу[8]. Та в Ґондорі Новий рік завжди буде починатися двадцять п'ятого березня — в день, коли був повалений Саурон, а вас вирятували з вогню і донесли до короля. Він доглядав вас, а тепер чекає, коли прийдете до нього. З ним будете сьогодні їсти-пити. Одягайтесь, і я проведу вас до нього.

— Король? — перепитав Сем. — Чий король, і хто він такий?

— Король Ґондору і правитель Західних Земель, — відповів Ґандалф. — Він повернув собі колишні володіння. Незабаром він вирушить на коронацію, та зараз чекає на вас.

— А що ж нам одягати? — запитав Сем, бо на підлозі поруч із постіллю лежало тільки старе подерте дрантя, в якому вони мандрували.

— Той одяг, у якому ви ходили в Мордор, — сказав Ґандалф. — Навіть орківське ганчір'я, в якому ти ходив до чорної землі, Фродо, ми збережемо. Ні шовк і полотно, ні обладунки з гербами не принесуть вам більшої пошани. Тільки згодом я підберу для вас інший одяг.

Він простягнув до них руки, і гобіти помітили, що одна його долоня світиться.

— Що це в тебе? — вигукнув Фродо. — Невже…

— Так, я приніс ваші скарби. Ми знайшли їх у Сема, коли врятували вас; дари Володарки Лорієну: твоя склянка, Фродо, і твоя скринька, Семе. Ось вони, радійте.

Гобіти вмилися й одягнулися, трохи перекусили і рушили за Ґандалфом. Вони вийшли з букового гаю, де спали, і ступили на зелений, залитий сонцем луг, оточений величними деревами з темним листям і багряними квітами. Десь позаду шумів водоспад, а попереду між квітучими берегами збігав струмок; він зникав у діброві за лугом, пропливаючи попід аркою дерев, за якою поблискувала стрічка води.

На галявині серед лісу вони з подивом побачили лицарів у блискучих кольчугах і високих вартових у срібно-чорних одностроях, і всі віталися з ними, низько вклоняючись. Потім заграла сурма, і вони ступили на алею, яка вела берегом струмка. І так вони вийшли до зеленої рівнини, а за нею в легкому серпанку сріблилася широка річка; посеред ріки лежав довгий лісистий острів, і безліч кораблів гойдалася на хвилях біля берегів. Але на полі, де вони зараз стояли, вишикувалося велике військо, виблискуючи на сонці рівними рядами. І коли гобіти наблизилися, блиснули оголені мечі, списи вдарили у щити, заграли роги та сурми і багатоголосий різномовний хор вигукнув:

Хай живуть дрібнолюдики! Честь їм і хвала!

Кайо і Феріан ананн! Аґлар'ні Феріаннат!

Честь їм і хвала, Фродо та Семвайзу!

Даур а Бергаель, Конін єн Аннун! Еґлеріо!

Слава їм!

Еґлеріо!

А лайта те, лайта те! Андаве лайтувальмет!

Слава їм!

Кормаколіндор, а лайта таріенна!

Слава їм! Персненосцям честь і хвала!

Кров ударила гобітам в обличчя, їхні очі блистіли від зачудування, коли Фродо та Сем пройшли вперед і побачили, що посеред шумного війська були поставлені три високі трони на підвищенні, викладеному з дерну. Угорі праворуч майорів біло-зелений стяг із великим конем навскач; на прапорі ліворуч плив по синьому морі срібний корабель; а посередині, над найвищим троном, тріпотів на вітрі великий стяг, де на чорному полі цвіло срібне дерево під осяйною короною та сімома блискучими зірками. На троні сидів чоловік у кольчузі, великий меч лежав у нього на колінах, але шолома він не мав. Вони підійшли, й він підвівся. І тоді вони впізнали його, хоч він і змінився, такий високий і радісний, величний правитель людей, темноволосий і сіроокий.

Фродо побіг йому назустріч, а Сем за ним.

— От тобі й на! — вигукнув він. — Це ж Бурлака, або я сплю!

— Так, Семе, Бурлака, — посміхнувся Араґорн. — Далекою була дорога від Брі, де я тобі не сподобався, правда? Далекою для всіх нас, а для вас — найважчою.

І тут, здивувавши та цілковито збентеживши Сема, він прихилив перед ними коліно й, узявши їх обох за руки, Фродо — правою, а Сема — лівою, підвів і посадив їх на трон, а тоді обернувся до воїнів і капітанів і промовив так, аби його почуло ціле військо:

— Честь їм і хвала!

І коли знову відлунали і стихли радісні вигуки, на радість Семові та на цілковите його задоволення, виступив уперед ґондорський менестрель і, схиливши коліно, попросив дозволу заспівати. І сказав він:

— Слухайте, доблесні лицарі, правителі та воїни, королі та князі, шляхетні мужі Ґондору, і вершники Рогану, і ви, сини Елронда, дунадани Півночі, ельфе та гноме, і сміливці Ширу, й усі вільні народи Заходу, слухайте мою пісню. Бо я проспіваю вам про Фродо Дев'ятипалого та про Перстень Влади.

І, зачувши ці слова, Сем щасливо розсміявся, скочив із місця і закричав:

— О краса неймовірна і слава! Усі мої мрії здійснились!

І він розплакався. І все військо сміялось і плакало разом із ним, і над їхніми веселощами та сльозами піднісся чистий, золото-срібний голос менестреля, й усі затихли. І він співав то по-ельфійськи, то мовою Заходу, і милозвучні слова вражали серця слухачів і переповнювали їх радістю, гострою, як меч, і думки їхні летіли у край, де біль сплітається з насолодою, а сльози приносять блаженство, як вино.

Нарешті, коли сонце звернуло з полудня й тіні дерев