Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Я різко відскочив убік, підсковзнувся на мокрій підлозі, інстинктивно вчепився в єдине що попалося мені під руку - в очманілу від такого повороту Левандовську -  і потягнув її за собою.  Удар, хрускіт і мене пронизив спалах болю.  Я голосно скрикнув, з силою стискаючи кулаки.

- Царьов, якого біса ти робиш в жіночих душових?  Ти ... ти ... ти голий!  - заверещала вона, поки я з останніх сил стримувався щоб не не закричати від болю, немов справжнє дівчисько.

- Люба, - хриплю я, - здається, я зламав ногу.

- Що?  - Левандівська миттю зіскочила з мене, а я все так і лежу на підлозі, яка кишить мікробами, і не можу поворухнутися від болю.  - О боже, боже, твоя нога ... вона ... з нею щось не те.  Я зараз!  Зараз покличу на допомогу.

- Люба!  - гукаю їй вслід.

- А?

- Ти гола.

- Так-так.

Перед очима миготять чорні точки і я, здається, на межі непритомності.  Люба вдягла навиворіт майку і натягнула брудні спортивки.

- Левандовська.

- Що?

- Накинь на мене хоч рушник, а?  Не хочу світити своїм господарством перед натовпом роззяв.

- Так, звичайно, звичайно, - перелякана дівчина накриває  мої стегна білим рушником і я помічаю що в куточках її очей зібралися крапельки сліз, а сама вона вся тремтить.  - Ти як, Кір?

- Все нормально, від перелому ноги ще ніхто не вмирав.

- Добре, я пішла за допомогою, а ти нікуди не йди.

Жартує чи що?

Люба зірвалася з місця і з криком "Допоможіть" вилетіла з приміщення.

Десять хвилин по тому навколо мене стояла юрба роззяв і, намагаючись підбадьорити мене, почали кидати жарти на рахунок того, що ми з Лелвандовскою дали жару так, що у мене відмовили ноги.  Клас, тепер всі навколо вважають нас коханцями.  Ще через півгодини мене, з рушником обмотаним навколо стегон, ганебно завантажили в карету швидкої допомоги, перед цим щедро вколовши знеболюючого.  Не знаю як я взагалі пережив цей жах і не помер від страшного болю.  А ще від сорому, бо коли мене на ношах виносили з будівлі, рушник ганебно сповз на підлогу і близько десятка моїх підлеглих встигли розглянути мою велич у всій її прояві.

- Зачекайте, я з вами, - Люба забирається в машину, сідаж поруч зі мною і хапає мене за руку, переплітаючи наші пальці.  І мені полегшало.  Насправді полегшало.

- Тепер тобі доведеться доглядати за мною, - невесело посміхаюся я, дивлячись їй в очі.

- Мабуть, я зможу замінити тебе на роботі якийсь час.

- Зізнайся, це все твій підступний план!  Спочатку намагалася розчавити мене за допомогою Наді, а коли нічого не вийшло - усунути своїми карколомними цицьками.

Збоку почувся сміх медбрата, а ось Любі мій жарт не сподобався.

- Я передумала, зупиніть машину, я хочу вийти.

- Вибачте, пані, але ми не робимо зупинок.

Люба лише фиркнула у відповідь, висмикнула свою руку з моєї долоні і з незадоволеним виглядом відсунулася в інший куток машини швидкої допомоги.