Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

Не розумію. Але волію про це промовчати. 

— А чому ти не на роботі? — запитую.

— А ти? Ти теж мала бути ще на роботі. Не кажучи вже про те, що я не знаю, де ти провела ту ніч, коли ми посварилися. Правда? Я в тебе не запитую, не дорікаю, тому не треба дорікати мені. В мене зараз складний період, Тая, і найменший стрес може призвести до того, що я знову зірвуся. Не доводь, прошу, — дивиться на мене зі злістю, хоча розмовляє спокійно.

Можливо, так і є. Можливо, в нього складний період. Тільки хто в цьому винен? Вже точно не я, що б не казала Мар’яна. Та і хто про мій стан поцікавиться? Як мені? Так, Слава не п’є, якісь гроші приносить, хай і зовсім мізер. Але ми наче співмешканці, які на двох орендують квартиру. Не скажу, що мене це засмучує, я навіть рада, бо близькість з ним — це останнє, про що я мрію. Але хіба це життя? Хіба такі стосунки мають бути між чоловіком і дружиною.

Виходжу з кухні, беру змінний одяг і прямую до ванної кімнати. Обіцяю дати собі ще трохи часу. Дати нам. Можливо, у нас банальна криза стосунків і потрібен час. Адже були почуття, було кохання, нам було добре разом. Що як є шанс, образа мине й усе налагодиться? Піти я завжди встигну.