read-books.club » Драматургія » Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович 📚 - Українською

Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

338
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета" автора Вітольд Гомбрович. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 51
Перейти на сторінку:
сам тут начебто стоїш — але разом із ким стоїш? (До Мані.) А ти чому не дивишся на нього?

МАНЯ: Чому я мала би дивитись?

ГЕНРИК: Якщо не дивишся, ти все одно не дивишся... на нього.

МАНЯ (театрально): О Генрику, я так тебе кохаю!

ГЕНРИК: Так, ти мене кохаєш, а він мій приятель. Ти так мене кохаєш і ти порядна дівчина... але чому служила ти? (До Владзя.) А ти чому служив?

ВЛАДЗЬО: Як це?

ГЕНРИК: Хіба ти не служив жахіттю? У тебе на сумлінні більше смертовбивств, аніж у звичного убивці. Так, ви порядні, ви невинні, ви діти із родин добропристойних... але чому служили ви?

Отож

Служи тепер ти їй, ну а вона

Нехай тобі послужить!

МАНЯ (театрально): О, не муч мене!

ГЕНРИК: Обоє ви, і ти, і він, так любите мене... але тоді, коли з вас кожен поодинці! Проте коли ви вдвох... коли ви разом... Коли ви вдвох, ви чимось геть інакшим є, аніж нарізно!

ВЛАДЗЬО: Ми вдвох нічим не є і взагалі не варто голову морочити ані собі, ні нам!

ГЕНРИК: Нам! Нам! Чому ти кажеш «нам»? Ах-ах, які дивацькі сіті плетуться на тім світі!

Ти уяви: коли він викинув ту квітку, одразу стало зрозуміло, що ви разом... і ви це також мусили відчути... Ну а тепер усі невпинно вас пов’язують, і я вас теж пов’язую... звичайно, подумки... і ви сполучені чимраз тісніш!

Отой добродій, справді якимсь химерним чином злучив вас шлюбом... Отой служитель культу! Отой безбожний жрець облудного обряду... Психологічний жрець!

ВЛАДЗЬО: Та що з тобою відбувається? Ти збуджений.

ГЕНРИК: Я? Та я вже маю сумніви, чи я насправді є. Здавалось би, що це я відчуваю, я мислю, я вирішую... проте по-справжньому нічого не розв’язується в мені, а все розв’язується поміж... поміж нас... Це поміж нас витворюються сили, чари, натхнення й божества, які нас шарпають, мов соломи́нки... А ми хитаємось...

ВЛАДЗЬО: Як це?

ГЕНРИК: Ну бач, приміром, що зі мною сталося. Він якось поєднав вас, нагромадив одне на одне, вас помножив — чи пак додав тебе до неї, а її до тебе — і витворив із вами щось таке, що збуджує мене... і так мене хмелить, що я (із погрозою) не заспокоюсь, аж поки не візьму із нею шлюб. Затям собі це.

ВЛАДЗЬО: Таж я тобі не стану на заваді.

ГЕНРИК: Чому моя природа привела мене сюди? Чому я по такій туманній... туманній подорожі... до цього порту приблукав? Як розтовкмачити це явище? А може, в мені живе якась таємна схильність до тебе — підпільна, нелегальна, аморальна й ненормальна?

ВЛАДЗЬО: Пхе, теж мені трагедія!

ГЕНРИК: А може, я підсвідомо завше ревнував її... до тебе... і вважав тебе суперником?

ВЛАДЗЬО: У цьому теж нічого особливого...

ГЕНРИК: Одначе хтозна, чи чоловік... чи чоловік узагалі спроможний у жінку закохатися без посередництва і без співучасті, як би то мовити... суперника. Завжди потрібен інший чоловік. Ймовірно, чоловік узагалі не в змозі відчувати жінку інакше, ніж через іншого. А може, це нова любовна форма? Колись було удвох, а нині втрьох?

ВЛАДЗЬО: Мені здається, ти перегинаєш.

ГЕНРИК: А може, це мені втулили ззовні і взагалі я так глибоко цього не відчуваю, лише мушу поводитися, наче мені обсіли ці відчуття. Вже паморочиться в голові від тих стрімких заплутаних... шляхів... якими я все йду та йду... безперестанку, без упину... без передиху.

Важка ця брама. І гнітюча стеля.

І дивне, загадкове Небо.

Ах, цей пияк мене споїв. Ах, він справдешній служитель культу. Він своїм пальцем... своїм пальцем...

Вас обернув у божество... перед яким я мушу падати навколішки й складати жертви — мовби уві сні.

Ні-ні, до лиха!

Бо я таки король! І я паную!

Я опаную! О, Генрик, Генрик, Генрик! Так, я сам! Я сам собі цей шлюб дам! Генрику!

Не дай себе опанувати, сам пануй!

О Генрику, богів своїх розтрощ,

Розвій ці чари

І на власний трон вступи!

Як дивно все це пролунало. Ба! Хай би лише не мовити так штучно. Ну а вона стоїть тут... біля нас... і слухає.

МАНЯ (театрально): Навіщо ти так мучиш мене й себе?!!

ГЕНРИК: Яка ж нахабна актрисулька! Я маю іноді таку охоту... (Жест, начебто він б’є її.)

МАНЯ (вульгарно): Ой, тільки без рук, будь ласка!

ГЕНРИК:

Вийди.

Я мушу говорити з ним удвох,

Проте далеко не відходь.

Скажи, хай челядь чай тобі подасть.

Маня виходить.

Ну а тепер

Берімося до справи.

Направду я не знаю, як це владнати.

Яка жахітна тиша...

Мовчать ці стіни, і взагалі мовчить усе в чеканні

Того, що я скажу.

Давненько так мене не били дрижаки.

(До Владзя.) О, Владзю, як ся маєш?

ВЛАДЗЬО: Добре.

ГЕНРИК: Я мушу побалакати з тобою. Сідай.

ВЛАДЗЬО: Добре.

ГЕНРИК:

Я мушу тобі сказати дещо прикре.

А може, навіть трохи ненормальне,

У тому сенсі, що не аж таке буденне й звичне,

А радше дещо збочене.

ВЛАДЗЬО:

Чого мене турбує щось там ненормальне,

якщо нормальний я!

ГЕНРИК:

Проблема в тому, що якби я звично мовив це,

Було б непереконливо.

Бо все залежить, як ми мовимо. Отож я мушу це тобі сказати у спосіб, мабуть, дещо штучний.

І прошу, щоби ти зі свого боку теж звично не відповідав, проте — щоб ти поводився, як я тобі скажу. Сюди ніхто не вступить. Ми ці двері на ключ замкнемо.

ВЛАДЗЬО: Мені це байдуже.

ГЕНРИК: Я знаю. Ти вже стільки... гм... дивних речей мусив робити попри молоді літа. Однак запевнюю тебе, що це не примха, а щось серйозніше. Як ти вже знаєш, любий Владзю, я скинув з трону мого батька, короля, і сам став королем, а нині постановив сам дати собі шлюб з моєю нареченою, принцесою Марією. Ти мов: «Так точно, я про все це знаю».

ВЛАДЗЬО: Так точно, я про все це знаю.

ГЕНРИК: Проте що з того шлюбу, хай би най-найформальнішого, якщо весь двір вас обмовлятиме, її й тебе, в якихось там стосунках фамільярних... а ще коли я сам, я сам собі це уявляю — чи слушно, чи неслушно — ніби ви... Мов «так».

ВЛАДЗЬО: Якщо тобі на цьому вкрай залежить, я можу мовити: так!

ГЕНРИК: Ні-ні, мов «так», не коментуй нічого. Направду нас ніхто не чує... однак ми чуємо самих себе... Мов «так».

ВЛАДЗЬО: Так.

ГЕНРИК: Звісно, мені було би легко... усунути тебе... усунути тебе, арештувати, як я вчинив із пияком. Я

1 ... 31 32 33 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"