Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

І це було важко для неї.

Але, крім того, Аліса відчула іншу проблему: її власне навчання. Через постійну боротьбу з батьками та внутрішні сумніви, вона почала відчувати, що вже не може справлятися з усім. Вже не було такої цілеспрямованості, як раніше. Її оцінки почали падати, і це вже не було просто наслідком того, що вона не витримувала. Вона почала розуміти, що її розумове навантаження стало занадто великим, і часом важко було зібратися з думками.

Якось після одного з уроків, вона відчула, як її серце б’ється швидше від хвилювання, коли побачила, що Деймон чекає її біля шкільного входу. Він виглядав так, ніби знає, що відбувається, хоча й не казав про це.

— Ти знаєш, що я завжди тут, якщо треба поговорити, — сказав він, коли вона підійшла ближче.

Аліса зітхнула і поглянула на нього, здавалося, що вона мала сказати щось, але не могла знайти правильних слів.

— Я не знаю, що робити, — відповіла вона, і в її голосі звучала втома, яку вона не могла приховати. — Я почала відчувати, що не можу більше все витримати. Моя голова просто обривається від усіх цих думок. Я йду по шляху, який обрала, але не знаю, чи правильно це.

Деймон дивився на неї, його погляд був проникливим і уважним. Він знав, що Аліса має в собі силу, але він також бачив, як важко їй це дається.

— Слухай, — він поклав руку на її плече, — я розумію, що тобі зараз не просто. Але ти йдеш шляхом, який має значення. Потрібен час, щоб усе стало на свої місця. Ти не зобов’язана одразу зрозуміти, як рухатися далі. Це не твоя провина, що все так складно.

Аліса дивилася на нього, вдячна за підтримку, хоча й усвідомлювала, що все це вимагає більше, ніж просто добрі слова. Вона відчула, як у її душі трішки розслаблюється напруга, але знову виникає питання: а чи зможе вона витримати цей натиск? Чи справді вона готова впоратися з усіма труднощами, які перед нею?

В той час, коли Аліса вже вирушала додому, вона побачила, як Артем йде в сторону школи з новою подругою. Вона не могла не помітити, як він нещодавно став більше проводити часу з нею. І з кожним кроком це дратувало Алісу все більше.

Вона не могла зрозуміти, чому це їй так болить. Чи це було через те, що вона сама не могла визначити свої почуття, чи через те, що вона справді боялася втратити його? Але те, що вона відчула, було чітким: ревнощі. І ці ревнощі ставали все сильнішими, доки вона не відчула, що це вже не просто питання Артема, а її особистої боротьби.

— Я не хочу бути такою, — думала Аліса, відчуваючи, як серце тягнеться до нього, хоча розум заперечував.

Вона вирішила, що їй потрібно поговорити з ним. Але чи буде це достатньо? Чи зможе вона знайти відповіді на всі свої питання? Вона не була певна, але відчувала, що цей розмова може змінити її все.

Розділ 53: Складні рішення

На наступний день після уроків Аліса вирушила до кафе, де зазвичай зустрічалася з Артемом. В її голові крутилося безліч думок. Вона не могла впоратися з ревнощами, які відчувала, коли побачила його з тією дівчиною. З кожним днем це ставало все важче, але вона не могла дозволити собі дати слабину. Їй потрібно було поговорити з ним, інакше все тільки ускладниться.

Вхід у кафе дзвінко відгукнувся від звуку дверей, коли Аліса зайшла всередину. Вона швидко помітила його. Артем сидів біля вікна, за столиком, і на ньому було те саме спокійне, трохи відчужене обличчя, яке вона вже добре знала. Але цього разу він не був один.

Дівчина, що сиділа поруч з ним, сміялася і жестикулювала, ніби намагаючись привернути його увагу. Аліса зупинилася біля входу, відчуваючи, як щось у її нутрощах почало стискатися від болю. Чому він так поводиться? І чому це її так зачіпає? Вона подумала, що все ж таки треба діяти, поки не стало ще пізно.

Кроки були важкими, а серце билося швидше, але вона все ж таки підійшла до столика.

— Привіт, — сказала вона, її голос звучав трохи напружено.

Артем підняв очі, і на його обличчі відразу з’явилася невелика здивована посмішка.

— О, Алісо. Привіт, — він здався трохи розгубленим, але незабаром це вираз змінився на більш впевнений. — Це моя знайома, Карина, ми разом займаємося спортом.

Аліса кивнула, хоча її погляд не покидав цієї дівчини. У Карині було щось таке, що не давало їй спокою — надто велика впевненість у собі, надто відкрите бажання перебувати в центрі уваги Артема.

— Привіт, — сказала Карина, кидаючи на Алісу короткий погляд. Її тон був нейтральним, але в очах промайнув якийсь виклик, або це їй лише здалося?

Аліса сіла за стіл і, навіть не дивлячись на Артема, почала безцільно ковтати повітря, намагаючись зібрати свої думки. Але відчуття було настільки незручним, що навіть слова не знаходилися на губах.

— Я хотіла поговорити з тобою, — зрештою сказала Аліса, звертаючись до Артема. Її голос був більш різким, ніж вона очікувала. — Можемо трохи відокремитися від шуму?

Він миттєво зрозумів, що це серйозно. Подивившись на Карину, він по-справжньому на секунду зніяковів.

— Ну… так, звісно, — відповів він, ставши на мить менш впевненим.

Аліса підвелася, і Артем пішов за нею до дальшого столика. Карина залишилася, погляд її був не зовсім дружнім.

Як тільки вони опинилися на самоті, Аліса не витримала і заговорила першою:

— Я не можу більше цього терпіти, Артем. Мене просто розриває. Ти проводиш час з іншими дівчатами, і я не можу зрозуміти, чому це так.

Артем був здивований і, здавалося, спочатку не знав, як реагувати. Його вираз змінився на задумливий.

— Це не так, як ти думаєш, — сказав він, намагаючись звучати спокійно. — Ми просто займаємося спортом, і це не означає, що між нами є щось більше.

Аліса подивилася йому в очі. Її ревнощі були реальними, і це не можна було приховати. Вона знала, що хоче від нього більше, ніж просто дружби, і це її знищувало.

— Ти навіть не розумієш, чому я так реагую, так? — її голос звучав втомлено, і в очах було щось таке, що йому не вдавалося побачити раніше. — Я не хочу бути твого друга, Артем. Я хочу більше.